Ту-134A

Наприкінці 60-х років під керівництвом Л. Л. Селякова був створений поліпшений варіант літака — Ту-134А. Його фюзеляж подовжили на 2,1 м, що дозволило розмістити в салонах до 76 пасажирів та збільшити обсяг багажних відділень до 14,5 м3. Це значно поліпшило економічні показники машини: максимальне комерційне навантаження сягало 8.5 тон, і з ним літак міг подолати відстань у 1750 км. А з вантажем у 5 т Ту-134 здатен пролетіти без посадки понад 3000 км.

На Ту-134А вперше в СРСР установили системи, загальноприйняті на той час у світовій авіації для ближньомагістральних лайнерів: двигуни з реверсом тяги, що скорочував пробіг під час приземлення, допоміжну силову установку, яка забезпечувала вентиляцію в салонах перед зльотом і після посадки (при вимкнених двигунах), та централізовану заправку паливом, що значно прискорювала обслуговування літака на землі. Проте залишилися й деякі вади: завузький фюзеляж, брак бортових трапів (були лише на варіантах „салон”), невдале розміщення екіпажу, відсутність повітряних гальм тощо. Модель серійно випускалася в Харкові з 1970 до 1980 року.

А у 1980-84 роках там почали будувати найдосконаліший варіант літака – Ту-134Б, що мав потужніші двигуни (Д-30 серії III, тягою по 6930 кг) та брав на борт до 80 пасажирів у звичайному класі й до 96 – у „туристичному”. Його комерційне навантаження зросло до 9 тон. Місце штурмана у носовій частині нарешті, було ліквідовано, а екіпаж скоротили до трьох чоловік. Удалося значно поліпшити й паливну ефективність.

Були створені також варіанти Ту-134А-3 (на ремонтних заводах замінювали двигуни на Д-30 серії III), Ту-134С (вантажний зі збільшеними дверцятами), сільськогосподарський Ту-134СХ для екологічного контролю, Ту-134 „Салон” (для перевезення державних високопосадовців) та ряд експериментальних машин.

Серійно випускалося також кілька військових варіантів літака: Ту-134Ш для навчання й тренування штурманів, Ту-134УБЛ та Ту-134УБК для підготовки й тренування екіпажів стратегічних ракетоносців, та Ту-134АК (для керівництва збройних сил, з потужним радіозв’язковим обладнанням). 

Цивільні моделі експортувалися до Польщі, ЧССР, НДР, Болгарії, Угорщини та Югославії (загалом продано 134 машини). На інших, „не соціалістичних” ринках, вони виявилися неконкурентоздатними.

Досвід експлуатації показав високу надійність літаків Ту-134. Загалом на початок 90-х років на них було перевезено понад 500 млн. пасажирів лише в Аерофлоті.