МіГ-21пв

МіГ-21 – найвідоміший винищувач другої половини ХХ століття: усюди, де стикалися радянські і американські інтереси під час „холодної війни”, МіГ-21 був саме тим „залізним аргументом”, що допомагав вирішувати суперечки. Понад 30 років у лавах ВПС та ППО країн „соціалістичного табору” він „протистояв агресивному блоку НАТО”. А на початку нинішнього століття доля видатного літака зробила неочікуваний „виверт”, яким так багате життя: нині МіГи-21-ші вартують небо... країн НАТО: Польщі, Словаччини, Угорщини, Чехії, Румунії та Болгарії!

Можливості подальшого вдосконалення схеми літаків МіГ-15/МіГ-17 у середині 50-х практично були вичерпані. Потрібні були принципово нові конструкційні рішення. Тому для нового винищувача другого покоління була вибрана аеродинамічна схема з трикутним крилом тонкого профілю та цільноповоротним горизонтальним оперенням. 

Перший політ прототипу, що отримав індекс Е-4, відбувся 16 червня 1955 року. У ході випробувань була досягнута швидкість М=2.05 (тобто понад вдвічі більше від швидкості звуку). 

З 1959 року у Горькому розпочалося виробництво першої серійної моделі літака – фронтового винищувача МіГ-21Ф (Ф – „фронтовой”). Наступного року у серію пішла вдосконалена версія – МіГ-21Ф-13, що отримала кероване ракетне озброєння: дві КР Р-3С класу „повітря-повітря” з тепловими (інфрачервоними) головками самонаведення. Ця модель випускалася також за ліцензією у ЧССР (на фірмі „Аеро” було побудовано 194 машини) та Китаї, і встигла повоювати у близькосхідних конфліктах й В’єтнамі. 

У 1962 році ВПС отримали нову модель – винищувач-перехоплювач МіГ-21ПФ (П – „перехватчик”). Він мав бортову РЛС, що розміщувалась у носовому конусі (для цього довелося значно розширити забірник повітря) та апаратуру напівавтоматичного наведення з землі „Лазурь". Це значно розширило бойові можливості винищувача – радар давав змогу здійснювати надійне перехоплення цілей вночі та за складних погодних умов. Модель випускалася за ліцензією в Індії (з 1966 р.) і активно використовувалася у конфліктах з Пакистаном.

Моделі МіГ-21ПФС та МіГ-21ПФМ (С – „сдув”, літак з системою здування прикордонного шару, М – модифікований), були оснащені системою здування прикордонного шару, що вдвічі скоротило розбіг та пробіг. На них була передбачена можливість підвіски контейнера зі спареною 23-мм гарматою ГШ-23. Обидва досить успішно протистояли американським „Фантомам” у складі ППО Північного В’єтнаму. 

Найкращі льотні дані з усіх „двадцять перших” були у останньої серійної моделі винищувача – МіГ-21біс, що мала більш потужний двигун Р-25-300 тягою 7100 кгс (у надзвичайному режимі – 9900 кгс). Випускалася з 1972 по 1986 роки у СРСР та в Індії (за ліцензією).

Будувалися також розвідувальний варіант літака – МіГ-21Р, та двомісні навчально-тренувальні варіанти – МіГ-21У, УС й УМ. На спеціально пристосованому МіГ-21УС Світлана Савицька у 1974 році встановила дві серії „жіночих” світових авіаційних рекордів.  А усього на МІГ-21 було встановлено 17 світових рекордів, серед яких абсолютний світовий рекорд швидкості – 2388 км за годину (льотчик  Г.К. Мосолов, жовтень 1959 р.). 

Літак був рекордсменом ще в одному аспекті – за тривалістю серійного виробництва. В СРСР його будували протягом 25 років. А з урахуванням ліцензійного виробництва (у Китаї та Індії) тривалість сягає 35 років, а кількість серійних моделей – понад 25! Загалом було побудовано понад 10 000 машин (всіх моделей), що знаходились (і знаходяться зараз) на озброєнні ВПС 50 держав світу. 

У СРСР МіГи-21-ші були зняті з озброєння приблизно 1988 року. ВПС України у 1992 р. мали 35 літаків моделі МіГ-21УМ; деякі з них використовуються і зараз для тренування пілотів.

В Україні на Львівському та Одеському авіаремонтних заводах виконують капітальний ремонт МіГ-21-ших для країн, що продовжують їх використання. А машини, що вже що випрацювали ресурс, на Львівському ДАРЗі переобладнують на дистанційно керовані повітряні мішені М-21. Така мішень, перебудована з МіГ-21ПФМ, також представлена в експозиції.