Міг-17

У боях з “Сейбрами” виявився ряд “прихованих” недоліків МіГ-15. Їх вдалося усунути на моделі МіГ-17, що з’явилася у 1949 році. 

Новий винищувач мав ту саму схему середньоплана зі стріловидним крилом та оперенням, проте з більш потужним варіантом двигуна – ВК-1А тягою 2600 кгс. Було збільшено до 45о стріловидність крила та його площу. Озброєння залишилось без змін: одна 37-мм гармата Н-37Д (боєзапас 40 снарядів) та дві 23-мм НР-23 (по 80 снарядів) на спільному лафеті. Під крилом була передбачена підвіска двох 50-кг чи 100-кг бомб.

Перший політ прототипу відбувся 14 січня 1950 року. Державні випробування проходили у 1951 р. Було відмічено загальне поліпшення льотно-тактичних характеристик, а також зріст максимальної швидкості на 50 км/год у порівнянні з МіГ-15. З 1951 року розпочалося серійне виробництво нового винищувача, що отримав індекс МіГ-17.

У вересні 1951 р. почалися випробування варіанту винищувача МіГ-17Ф з форсажною камерою на двигуні. Це дало змогу короткочасно збільшити максимальну тягу з 2600 до 3380 кГс. На форсажному режимі значно зросла вертикальна швидкість – з 20 до 45 м/сек. Приріст же максимальної швидкості виявився незначним, хоча вперше серійні літаки почали досягати швидкості звуку в горизонтальному польоті. Проте подолати її на літаку подібної схеми, як показали подальші випробування, було неможливо. Потрібні були принципово нові конструкційні рішення.

Подальше вдосконалення МіГ-17Ф пішло шляхом встановлення на ньому бортової РЛС РП-1 „Ізумруд”. „Радарний” варіант МіГ-17 отримав індекс МіГ-17П, відповідно МіГ-17Ф – МіГ-17ПФ. П означало „перехоплювач”, бо обидва літаки створювалися саме як винищувачі-перехоплювачі ППО. Для компенсації зросту ваги 37-мм гармату на них замінили третьою НР-23. Наприкінці 50-х гарматне озброєння на обох типах взагалі було усунуто, а замість нього встановлені 4 пілони для керованих ракет „повітря-повітря” К-5 та К-5М. Вони отримали спільний індекс МіГ-17ПФУ (У – „управляемый”).

Загалом у СРСР у 1951-58 рр. було побудовано 7999 винищувачів МіГ-17 всіх моделей (з них 1685 – МіГ-17Ф). Він вироблявся за ліцензіями також у Польщі (у 1956-60 рр. під марками Lim-5 та Lim-6 побудовано 540 шт.) та Китаї (1956-86 рр. під індексами J-4, J-5 та JJ-5 – 1828 шт). 

Винищувач МіГ-17 теж активно літав і воював – під час Суецького конфлікту та практично у всіх арабо-ізраїльських війнах, на Кубі, в індо-пакистанських конфліктах, у Африці тощо. Особливо він відзначився у перший період повітряної війни над Північним В’єтнамом, де завдяки виключній маневреності та потужним гарматам досить успішно протистояв навіть надзвуковим „Фантомам” з керованими ракетами. Всі колишні „соціалістичні” країни мали його на озброєнні, а Албанія має і дотепер. Загалом винищувачі типу МіГ-17 різних моделей стояли на озброєнні ВПС 40 країн світу.