Ан-2

Поряд з літаком Райтів – перший повоєнний український літак Ан-2. У 30-х роках у Харкові конструктор Олександр Калінін створив літаки К-1, К-5 та інші, які випускалися великими серіями і були найпопулярнішими цивільними літаками до війни. Проте жодного не збереглося. Є ідея побудувати макети К-1 чи К-5 для київського та харківського музеїв, але це справа майбутнього.

По війні, у 1947 році, у Києві на базі авіаремонтного заводу вирішили створити серійний завод для випуску сільськогосподарських літаків СХ-1. Конструкція виявилася настільки вдалою, що в Китаї випускається й дотепер. Побудовано майже 17 тисяч Ан-2 у багатьох варіантах, від пасажирських аж до бойових. Через „соціалістичну інтеграцію” ліцензію на нього в 1958 р. передали Польщі, де їх було випущено найбільше – майже 12 тисяч. 

Підрозділи Аерофлоту почали одержувати Ан-2 з березня 1948 р. А через десять років він уже став найуніверсальнішою та найпоширенішою машиною цивільної авіації не лише в СРСР, а й в усіх країнах так званого „соціалістичного табору”. Він використовувався для вантажних і пасажирських перевезень, обслуговування сільського господарства (боротьби зі шкідниками), як санітарний, для боротьби з лісовими пожежами, метеорологічних і геофізичних спостережень, розвідки рибних запасів, тренувань парашутистів тощо. Незважаючи на досить сумнівний рівень комфорту, в 1967 році на Ан-2 у рейсі до Києва було урочисто відзначено перевезення 100-мільйонного пасажира! 

Універсальність використання літака була закладена конструкторами КБ Антонова ще на етапі проектування. Передбачаючи, що основна маса польотів буде виконуватись із коротких ґрунтових аеродромів, була встановлена потужна механізація крила, міцне стале шасі та надійний двигун, добре відпрацьований ще на довоєнних винищувачах. 

Конструкція літака досить проста: фюзеляж – цілком металевий, квадратного перерізу. З кабіни пілотів забезпечено майже ідеальний огляд: її „ліхтар” виконано з великої кількості пласких листів скла. Крила й оперення мають металеві каркаси, обтягнуті полотном. Передкрилки й посадочні щитки-закрилки значно скорочують розбіг і посадку, що дає змогу діяти не лише з аеродромів, але й з-будь-яких більш-менш рівних майданчиків довжиною 150-200 м. 

Було створено понад два десятки модифікацій: вантажні, пасажирські, навчальну, парашутно-десантну, санітарну, сільськогосподарську, військову, для аерофотозйомки, для розвідки погоди, гідролітак на поплавковому шасі, протипожежну тощо. 

У пасажирському варіанті Ан-2 перевозив до 14 чоловік з крейсерською швидкістю 180-190 км на годину на відстані 500-600 км (на місцевих авіалініях). Літак експортувався до 23 країн світу. У музеї представлено сільськогосподарський та транспортний варіанти.

На АНТК „Антонов” було розроблено модернізований варіант літака – Ан-3. На ньому поршневий двигун замінюється турбогвинтовим, встановлюється сучасніше обладнання, і машина має літати ще десятки років. Серійна модернізація Ан-2 до стандарту Ан-3 за українською документацією провадиться в Росії, у Омську.

У 2003 році у світі налічувалося ще біля 3500 Ан-2 різних модифікацій у стані повної льотної придатності. Перший серійний зразок було виготовлено у Києві в серпні 1949 року, а останні 4 серійні машини – у Польщі в січні 2002 року (на заводі у м. Мєлець, за замовленням В’єтнаму). Ан-2 є абсолютним рекордсменом світу з тривалості випуску – його виробляли 52 з половиною роки!