Олександр Аксьонов

13 жовтня виповнилося 95 років член-кореспонденту Національної академії наук України Олександру Аксьонову.

Він народився 1929-го року в селі Кротово Доволенського району Новосибірської області в сім'ї місцевого вчителя. Отримавши середню освіту, юнак у 1948 році поступив на механічний факультет Київського інституту цивільного повітряного флоту (в подальшому КІІЦА, нині НАУ). Вчився він дуже добре, вважався одним з найкращих студентів і після закінчення вишу в 1953 році отримав можливість працювати асистентом кафедри технічної експлуатації.

Молодий викладач заслужив повагу колег і студентів. Чимало часу він також приділяв науковій роботі під керівництвом визнаного вченого в галузі тертя та зношування металів професора Бориса Костецького. Дослідження були спрямовані на продовження термінів роботи та покращення характеристик довговічності деталей авіаційної техніки.

Керівництво інституту відзначало професіоналізм, енергію та організаційні здібності Аксьонова, і 1957-го року його призначили начальником навчальної частини інституту, а за чотири роки – проректором з навчальної роботи. Перебуваючи на цих посадах, він продовжував викладацьку та наукову діяльність, і у 1960 році захистив кандидатську дисертацію.

Працюючи проректором, Аксьонов брав безпосередню участь у створенні семи факультетів і відкритті дев’яти спеціальностей, в опрацюванні багатьох наукових тем, пов’язаних з діяльністю цивільної авіації. В 1968 році він очолив кафедру авіаційного матеріалознавства. На цей час мав у творчому доробку понад 60 наукових праць, і у 1970 році захистив докторську дисертацію.

У подальші п’ять років Аксьонов отримав досвід роботи на посаді заступника міністра цивільної авіації СРСР з техніки та науки. У 1975-му він повернувся до Києва та став ректором рідного вишу, який очолював до 1988 року. За його ректорства з'явилися нові факультети, зросла чисельність студентів, в тому числі з-за кордону. 1976 року обраний членом-кореспондентом АН України.

З 1988-го Олександр Аксьонов знову працював заступником міністра цивільної авіації. Після розпаду СРСР повернувся до своєї альма-матер, де став головним науковим співробітником галузевої науково-дослідної лабораторії та радником ректорату інституту і продовжив плідно працювати.