Зіткнення над Україною двох Ту-134: трагедія, що поросла міфами

11 серпня виповнилося 55 років від зіткнення над Дніпропетровською областю двох Ту-134, в результаті чого загинули 178 осіб. За кількістю жертв ця катастрофа залишалася найбільшою, що сталися в небі України, поки російські терористи не збили над Донеччиною у липні 2014-го малайзійський Boeing 777.

Того дня 1979 року Ту-134А Кишинівського авіазагону (борт СССР-65816) виконував рейс SU-7628 за маршрутом Челябінськ-Воронеж-Кишинів. На його борту перебували 6 членів екіпажу і 88 пасажирів, з яких 24 дитини. Іншим лайнером був Ту-134АК Мінського авіазагону (борт СССР-65735, колишній урядовий «салон», перероблений у звичайний лінійний на 78 місць). Він виконував рейс SU-7880 Ташкент-Гур’єв-Донецьк-Мінськ. На борту знаходилися 7 членів екіпажу та 77 пасажирів, серед яких були 12 дітей, а також 17 футболістів та інших фахівців ташкентської команди «Пахтакор», що летіли в Мінськ на гру з місцевим «Динамо».  

Відповідав за безпеку польотів Харківський центр управління повітряним рухом. Старший зміни Сергій Сергєєв призначив диспетчером напруженого Південно-Західного сектору 21-річного Миколу Жуковського, який лише починав свою кар’єру. Контролювати його мав більш досвідчений Володимир Сумський. Жуковський припустився низки помилок, і в результаті обидва Ту-134 опинилися на одній висоті 8400 м і курсах, що перетиналися майже під прямим кутом.

Сумський побачив на екрані радару наближення катастрофічної ситуації. О 13:34 він наказав білоруському екіпажу піднятися на висоту 9000 м і попередив: на 8400 йде зустрічний борт. Однак відповіді не дочекався, нагримав на недолугого Жуковського і повернувся до свого робочого місця, адже мав розвести ще три літаки. Мінчани або не зрозуміли команди, або взагалі її не почули, тому залишилися на тому ж самому ешелоні. Через високу хмарність бачити один одного екіпажі не могли.

За 1 хвилину 5 секунд білоруський літак врізався у молдавський. Кінцем правого напівкрила він рубонув по верхній частині кабіни екіпажу зустрічного борту, одразу вбивши пілотів. У нього самого відірвало частину крила, уламки якого потрапили в правий двигун. Від удару лайнери розвернуло, і вони зіткнулися ще й хвостами. При цьому білоруський втратив оперення, а молдавський праве напівкрило, після чого розпався на кілька частин. Мінчани ще намагалися пілотувати свій безнадійно пошкоджений лайнер, але на висоті близько 4000 м він перейшов у некероване пікірування і близько 13:38 впав на землю. Трагедія трапилася неподалік Дніпродзержинська (нині Кам'янське), а уламки літаків були розкидані на великій площі розмірами 16 на 3 км. Всі пасажири і члени екіпажів загинули.

У «Пахтакорі» залишився живим один гравець, що запізнився на рейс. Поталанило і головному тренеру Олегу Базилевичу, який до 1976 року тренував разом із Валерієм Лобановським київське «Динамо». Напередодні він вилетів до родини в Сочі, звідки мав самостійно прибути в Мінськ.

Винуватцями катастрофи визнали Жуковського та Сумського. Суд дав обом по 15 років ув'язнення в колонії загального режиму. Перший відсидів свій термін повністю (хоча ходили плітки, що він вчинив самогубство), а другого через шість з половиною років випустили за гарну поведінку.

В Радянському Союзі авіакатастрофи утаємничували так, що зазвичай і чутки майже не розходилися. Але цього разу через загибель футбольної команди вищої ліги чутки миттєво розлетілися країною. Однак загальносоюзні ЗМІ продовжували мовчати. Лише 18 серпня газета «Советский спорт» на останній сторінці помістила маленьке траурне повідомлення. В його першому абзаці йшлося (мова оригіналу): «Ташкент. 17 августа (ТАСС). Сегодня тысячи жителей Узбекистана проводили в последний путь футболистов команды «Пахтакор», погибших в авиационной катастрофе». Власне про саму авіатрощу, в якій крім 17 пахтакорівців загинули 36 дітей, більше жодного слова.

Через давнє замовчування досі ходять різні «народні» версії тієї катастрофи. Так, дуже живучим виявився міф про збиття літаків ракетами ППО. Мовляв, в тому районі одночасно летів лайнер із генсеком Брєжнєвим, от заради його безпеки генерали дали команду збити звичайні Ту-134. Того дня дійсно над Дніпродзержинськом пролетів «літерний» борт, однак високопосадовців на ньому не було, тай пройшов він набагато раніше, ніж сталася трагедія. Серед прихильників версії про збиття був і Олег Базилевич, що правда він вважав, що це сталося через проліт літаків над таємним об’єктом. Сучасні дослідники отримали змогу вивчити документи із розслідування катастрофи і не виявили ніяких підтверджень «ракетної» версії.

Ростислав Мараєв