Мармадюк Томас Петтл

3 липня виповнилося 110 років від народження Мармадюка Томаса Сент-Джона Петтла (Marmaduke Thomas St John Pattle), вірогідного найкращого аса серед льотчиків-винищувачів західних союзників у часи Другої світової війни.

Він народився 1914 року в англійській родині, у місті Баттерворт, що в Капській провінції тодішнього Південно-Африканського Союзу (ПАС, нині ПАР). Його батько Джек, в минулому офіцер британської армії, брав участь у Другій англо-бурській війні, а тепер займався адвокатською практикою. Мати Едит була дипломованою медсестрою. Подружжя мало ще старшого сина Сесіла.

Мармадюк з дитинства захоплювався спортом і технікою. Він із відзнакою закінчив початкову школу у Кітменсхупі, а в 1931-му і середню школу «Вікторія» у Грехемстауні. З подальшим вибором юнак вагався: здобувати диплом гірського інженера чи податися в авіацію. Друге бажання перемогло, і він майже 5 років намагався потрапити до Повітряних Сил ПАС. Однак вони були нечисельні та приймали до своїх лав лише підготовлених фахівців. Петтл не зміг отримати бодай якоїсь авіаційної освіти і весь цей час заробляв на життя, де тільки міг: від автомайстерні до золотих копалень.

Він став отримувати непогану платню і навіть знову замислився над можливістю піти вчитися на гірського інженера, як на початку 1936-го дізнався, що Королівські Повітряні Сили Великобританії (RAF) оголосили про додатковий набір курсантів «з вулиці». ПАС був британським домініоном, і у юнака з Південної Африки не виникло проблем із потраплянням до війська метрополії.

В березні 1937 року Петтл вже закінчив повний курс навчання та став льотчиком-винищувачем. Слід відзначити, що інструктори були вражені його феноменальною влучністю під час повітряної стрільби.

Стройову службу Петтл розпочав у 80-й ескадрильї RAF, яка у травні 1938-го отримала винищувачі-біплани Gloster «Gladiator» Mk.I.

Початок Другої світової флайт-лейтенант Петтл разом зі своєю авіачастиною зустрів в Єгипті, на авіабазі Ель-Амірія біля Олександрії. Проте  воювати він почав лише після того, як 10 червня 1940 року у війну вступила Італія. Вже наступного дня Петтл на чолі ланки винищувачів почав повітряні патрулювання району Олександрії.

Свій перший повітряний бій він провів у складі ланки ввечері 10 серпня і зміг збити італійський бомбардувальник Breda Ba.65/A80. Однак загалом бій видався не надто вдалим для британців – після нього Петтл залишився в повітрі сам, до того ж половина із чотирьох кулеметів «Гладіатора» вийшли з ладу. Самотужки йому ще двічі довелося вступати у бій із ворожими винищувачами Fiat CR.32 та CR.42. Одного він примудрився збити, але невдовзі всі кулемети відмовили, і беззбройний Петтл ще 15 хвилин крутився, намагаючись відірватися від італійців. Врешті-решт продірявлений «Гладіатор» перестав слухатися свого льотчика, і йому не залишалося іншого, як скористатися парашутом.

У другій половині листопада 80-ту ескадрилью перекинули до Греції, яка успішно воювала проти італійських агресорів. Тут 19 листопада в районі албанського міста Корица (зараз Корча) Петтл в одному бою збив два CR.42, здобувши п’яту і шосту повітряні перемоги та ставши асом.

Наприкінці березня 1941 року на рахунку Петтла значилося вже 25 знищених літаків противника. Того місяця його підвищили до скуадрон-лідера і призначили командиром 33-ї ескадрильї, яка була озброєна винищувачами Hurricane Mk.I.

6 квітня ситуація на фронті значно погіршилася: на допомогу своїм недолугим італійським союзникам прийшла Німеччина. Того ж дня Петтлу довелося вперше мати справу із літаками люфтваффе. Після опівдня він очолював 12 «Харрікейнів» під час патрулювання прикордонного з Болгарією району і над гірським проходом Рупель повів свою групу в атаку на вісімку Bf 109E-7/B. Після цієї сутички британському асу зарахували дві перемоги.

Однак за два тижні військове щастя відвернулося від Петтла. 20 квітня він почувався дуже кепсько: лихоманка, висока температура – мабуть починався грип. На той час Петтл очолював залишки 80-ї та 33-ї ескадрилей, що були зведені в один підрозділ, і як командир вважав неможливим відмовитися від бойових вильотів. Вже під вечір йому довелося вступити у третій за той день бій. Він підпалив одного важкого винищувача Bf 110, однак два інших зайшли у хвіст британцю і моментально розстріляли його літак. Схоже, Петтла одразу вбили, бо один із його підлеглих встиг побачити, як командир нерухомо наліг на панель приладів. Охоплений полум'ям «Харрікейн» впав у води Елефсійської затоки приблизно за 15 км на північний захід від Афін. Загалом у тому бою британці втратили 8 винищувачів та 5 льотчиків.

Так вже сталося, що довгий час Петтл залишався забутим широкою громадськістю. Найбільший дослідник його біографії Едвін Бейкер (Edwin Baker) опублікував у травні 1961-го у британському журналі Flying Review одну з перших своїх статей з цієї теми і назвав її вельми промовисто: Pattle – the unknown ace (Петтл – невідомий ас). В західній літературі досі немає єдиної думки з приводу перемог Петтла, що пов’язано із частково втраченими ще у 1941-му документами 80-ї та 33-ї ескадрилей. Можна зустріти числа від 24 до 60, а найбільш поширеним є 51, що робить Петлла кращим асом союзників. Однак питання у науковців залишаються і ставити остаточну крапку у цій справі вони не поспішають.