Ан-38

23 червня виповнилося 30 років багатоцільовому літаку Ан-38.

В той день в Новосибірську здійнявся у повітря перший його прототип. Машину спроектував розташований в Києві АНТК ім. О.К. Антонова (нині ДП «Антонов»), а побудували на місцевому авіаційному виробничому об’єднанні ім. В.П. Чкалова (НАВО).

Проект виник як відгук на зацікавленість однієї із комерційних структур Індії в багатоцільовому літаку, що міг би перевозити 25 пасажирів або 2500 кг вантажу. Обов’язковою вимогою було використання американських двигунів із родини Honeywell TPE331, для яких в Індії існувала сервісна база.

Літак вирішили створити на базі меншого Ан-28. Хоча роботи розпочалися ще наприкінці 1980-х років, через завантаженість АНТК іншими проектами процес затягнувся, і стосунки із потенційним індійським замовником припинилися. Тепер головним ринком Ан-38 мали стати віддаленні райони РФ та інших пострадянських країн. Саме для експлуатації в кепських умовах тамтешніх аеропортів літак підходив якнайкраще. Тому його виробництво вирішили розгортали на потужностях НАВО, яке в першій половині 1990-х років опинилося майже без замовлень. З політичної точки зору проект цілком відповідав тодішнім тісним україно-російським стосункам.

Базовим варіантом став Ан-38-100, який оснастили двома турбогвинтовими двигунами TPE331-14GR-801E потужністю 1500 е.к.с. кожний. Літак мав довжину 15,54 м, розмах крила – 22,06 м, максимальну злітну масу – 8800 кг, максимальну швидкість – 405 км/год, практичну дальність – 1450 км. Він міг перевозити 27 пасажирів або 2500 кг вантажу.

Ціна Ан-38-100 перевищувала 4 млн. USD, що для тогочасних реалій було дуже дорого. Використання двигунів ТВД-20 Омського моторобудівного КБ обіцяло здешевити літак щонайменше на мільйон. Побудували один такий екземпляр, який отримав назву Ан-38-200. Однак його випробування не виправдали сподівань – двигун залишався «сирим», що поставило хрест на комерційному успіху цієї версії літака.

Експлуатація в росії перших серійних Ан-38-100 довела їхню «генетичну» надійність та невибагливість до аеродромів, однак швидко виявила і значну проблему. При відсутності місцевої сервісної бази двигунів навіть найменші дрібниці для їхнього обслуговування доводилося замовляти в США. Це було не лише дорого, але й призводило до простоїв літаків. Не покращило ситуацію і передача в лізинг кількох машин для роботи у Малайзії та В’єтнамі. Ще однією вадою літака став завузький фюзеляж, що перейшов у спадок від Ан-28. Це унеможливило перевезення стандартних авіаконтейнерів.  

Загалом побудували дванадцять Ан-38 разом із екземпляром для статвипробувань. Більше замовлень на літак не поступило. Фахівці АНТК розглядали можливість глибокої модернізації машини, аж до створення фюзеляжу із більшим поперечним перерізом. Однак після приходу до влади в РФ путіна україно-російські стосунки стали швидко псуватися, і спільні проекти спочатку почали пробуксовувати, а потім взагалі втратили актуальність.

Станом на кінець 2023 року в експлуатації перебували лише два Ан-38. Вони базувалися в якутському аеропорту Мирний та належали авіакомпанії «Алроса».