Повітряний корабель «Ілля Муромець»

Повітряний корабель «Ілля Муромець»

23 грудня (10 грудня за юліанським календарем) 1913 року в Санкт-Петербурзі на Корпусному аеродромі вперше здійнявся в повітря літак «Ілля Муромець». Його головним конструктором був киянин Ігор Сікорський. У той день він сам пілотував повітряний корабель, який став першим у світі серійним чотиримоторним літаком.

«Ілля Муромець» був розвитком першого у світі багатомоторного літака «Гранд». Працюючи над проектом, Сікорський бачив «Муромця» багатоцільовою машиною, що може використовуватися і як цивільна, і як військова.

У квітні наступного року Авіаційне відділення Російсько-Балтійського вагонного заводу (РБВЗ) побудувало другий екземпляр «Муромця». 28-29 червня на цьому літаку екіпаж Сікорського здійснив переліт Санкт-Петербург – Київ із запланованою проміжною посадкою в Орші. Крім того, через пожежу одного двигуна довелося здійснити вимушену посадку біля станції Копись, Вітебського повіту. Після ремонту й ночівлі екіпаж успішно довів літак до Києва. Зворотній переліт відбувся 11 липня з однією проміжною посадкою у Новосокольниках, що зараз належать до Псковської області. На той час ці перельоти стали видатним досягненням, на честь якого літак отримав почесне найменування «Київський».

Серійне виробництво «Муромців» на РБВЗ почалося після укладення в травні 1914 року контракту з Головним військово-технічним управлінням на випуск 10 літаків. Повномасштабний серійний випуск тривав майже до кінця 1917 року. Загальна кількість машин досі залишається дискусійним питанням. Поширеною є думка, що за імперського періоду випустили до 70 екземплярів, і ще не більше 13 добудували з виробничого доробку в радянський час.

Відомі 8 базових варіантів «Муромця», що суттєво відрізнялися один від одного розмірами, типами й потужністю двигунів, озброєнням тощо. Існували також численні модифікації літака. Останній серійний варіант «Ілля Муромець» Є мав довжину 18,2 м, розмах верхнього крила – 31,1 м, максимальну злітну масу – 7000 кг, був оснащений чотирма двигунами Renault потужністю 220 к.с. кожен. Він міг розвивати максимальну швидкість 130 км/год та подолати до 540 км. Озброєння складалося з 5-8 кулеметів і до 500 кг бомб.

В імперський період «Муромці» входили до складу Ескадри повітряних кораблів, головна база якої з жовтня 1916 року розташовувалася у Вінниці. Літаки брали участь у Першій світовій війні, здійснюючи розвідку оперативних тилів противника та бомбардування. Використовувалися вони не надто інтенсивно: загалом здійснили до 400 бойових вильотів. Ворожі винищувачі збили лише 1 корабель, а зенітники – ще 2. Однак через інші причини було втрачено до двох десятків літаків.

У 1917-1918 роках щонайменше 4 «Муромці» входили до складу Повітряних флотів УНР та Української Держави. Відомо, що вони були в нельотному стані.

Більшовики застосовували «Муромці» у 1918-1920 роках під час громадянської війні в росії та війни проти Польщі. Потім намагалися їх використати для повітряних сполучень. Зокрема, у травні-жовтні 1921 року 6 повітряних кораблів працювали на поштово-кур’єрській лінії Харків-Орел-Москва. Літаки перебували в пошарпаному стані. Їхні двигуни неодноразово відмовляли в повітрі. До того ж, «Муромці» мали несучий стабілізатор, через що часто потрапляли у значну хитавицю. Тому не дивно, що чимало пасажирів, долетівши до Орла, вважали за краще далі скористатися наземним транспортом.

Останній здатний літати «Муромець» передали до Школи повітряної стрільби та бомбометання в Серпухові. Там протягом 1922-23 років на ньому здійснили до 80 учбових польотів. Продовжити експлуатацію літака не дозволив поганий технічний стан.

Р. Мараєв