Німецькі бомбардувальники на українській службі. 1919 рік

В літку 1919 року головною українською авіабазою був аеродром у Кам’янці-Подільському. У той час гостро постала проблема із доставкою надрукованих в Німеччині грошей. Найкращим рішенням виявилося залучення до цієї справи авіації, для чого уряд УНР уклав відповідний договір із німецьким товариством «Дойче Люфт-Рідерей» (Deutsche Luft-Reederei GmBH – DLR). Воно мало у своєму розпорядженні 9 демілітаризованих важких бомбардувальників: 3 найбільших на той час у світі п’ятимоторних «різенфлюгцойгів» R.XIVa, які створила компанія «Цеппелін-Штаакен», і 6 двомоторних «Фрідріхсхафен» G.III та G.VI. Вони могли здійснювати безпосадочні польоти між Україною та Німеччиною.

Спочатку виконали технічний рейс, а з кінця липня почали доправляти гроші. Фактично одразу стали перевозити і пасажирів. Так, на світанку 29 липня у зворотній рейс із Кам’янця на Берлін вилетів R.XIVa (серійний № R.69/18), на борту якого знаходилися офіційні представники УНР та двоє колишніх німецьких військовополонених, що вирішили скористатися такою нагодою для повернення додому. Через відмову одного двигуна екіпажу довелося виконати вимушену посадку на аеродромі Відень-Асперн. Швидко полагодити мотор не змогли, і більше цей повітряний корабель у небо не здійнявся. За кілька днів його знищив несподіваний буревій.

DLR перевозило і комерційних пасажирів. «Фрідріхсхафен» міг взяти до 6 осіб, а «Штаакен» – до 13. Головним чином рейси до Кам’янця-Подільського виконували із Берліна, Відня, Бреслау (нині Вроцлав). Коштувала така подорож 10 000 або 20 000 гривень – залежно від дальності польоту.

Документи свідчать, що послугами «Люфт-Рідерей» користувалися різні відомства. Так, 14 жовтня до Міністерства фінансів надійшло наступне прохання від Отто Вільке: «Маю по службовим справам удати ся за кордон і прошу, з огляду що справа важна, уможливити мені їзду аеропланом» (тут і далі збережено стиль та орфографію цитованих джерел). У тому ж місяці повітряним мостом скористалися представники Департаменту політичної інформації Міністерства внутрішніх справ УНР, Комітету зі справ галицьких учителів, Чехословацького пресового бюро та інші.

Іноді на день виконували по три рейси. Але технічний стан літаків залишав бажати кращого. Вже 8 липня сталася катастрофа. Ранком із Бреслау вилетів «різенфлюгцойг», на борту якого знаходилися колишній командувач Галицькою Армією Дмитро Вітовський, який у той час входив до складу делегації УНР на мирних переговорах із Польщею, та його помічник Юліан Чучман. За свідченнями очевидців, коли біля 9 години величезний біплан перелітав через Одер біля міста Ратібор (нині Рацибуж): «Почувся нечайний вибух і літак у виді огненної кулі почав спадати вниз, за ним потягнулася тіль¬ки струйка чорного диму, як у хвості комети. …Одна особа вискочила із горіючого літака в апараті для спаду, але апарат не відчинився». Загинули 8 осіб, що знаходилися на борту, включно з Вітовським. Згорів і вантаж грошей та документів.

Доля третього «Штаакена» товариства DLR теж склалася нещасливо. 19 вересня під час перельоту до Кам’янця-Подільського через відмову кількох двигунів (за іншою версією, через нестачу палива) льотчикам довелося сісти на території Румунії. На борту знаходились 303 мільйони гривень, кредитові білети на суму 80 мільйонів гривень та медикаменти. Вантаж разом з екіпажем були заарештовані, і українській дипломатичній місії довелось докласти чималих зусиль для їх звільнення.

Восени внаслідок технічних несправностей два «Фрідріхсхафена» здійснили вимушені посадки у Польщі та були інтерновані. Ще три таких літаки були розбиті в аваріях. Потрібно зазначити, що поляки вважали проліт через свій повітряний простір за прояв ворожих намірів. Льотчики 7 ї польської ескадри неодноразово намагалися перехопити ексбомбардувальники, але досягти успіху не змогли.
Єдиний «Фрідріхсхафен», що залишився у товариства DLR, продовжував виконувати рейси до Кам’янця-Подільського до грудня 1919 року, поки Армія УНР не втратила контроль над територією України.

Р. Мараєв

П’ятимоторний літак «Цеппелін-Штаакен» R.XIVa на аеродромі у Кам’янці-Подільському. Літо 1919 року

Один із «Фрідріхсхафенів» товариства DLR, що був інтернований Польщею