Авіація УГА: під чужими прапорами

Восени 1919 року українські війська опинилися у вкрай важкому становищі. Вони були затиснуті у «трикутнику смерті» між білими, більшовиками та поляками. До того ж лютувала епідемія тифу. У цій трагічній ситуації 6 листопада командування УГА уклало із денікінцями мирну угоду.

Галичани опинилися на контрольованій білими території. 20 грудня авіасотня перебазувалася до Одеси, де розташувалася на території авіазаводу «Анатра» та почала приводити до ладу свої пошарпані літаки.

2 лютого 1920 року галичани отримали наказ денікінського командування негайно завантажити все майно на пароплав «Марія» і відправлятися до Криму. Але залишати місто вони не збиралися, адже більшість остаточно розчарувалася у союзі з білими, які прагнули відновити «велику і неподільну Росію». В той же час серед особового складу активно працювали більшовицькі агітатори. Їхній популізм привабив багатьох, і перехід на бік червоних тепер видавався кращим рішенням.

7 лютого більшовики захопили Одесу. Того ж дня революційний комітет, що утворився при штабі УГА, видав наказ про створення Червоної Української Галицької Армії (ЧУГА). Але стосунки із новими союзниками загострилися майже одразу – як тільки галичанам запропонували замі¬нити національну символіку на комуністичну. Українці погодилися хіба що понашивати на шапках під синьо-жовтими кокардами червоні стрічки і таку ж стрічку прикріпити на прапорі.

10 березня українці організували в Одесі маніфестацію на честь річниці Тараса Шевченка. Після неї відбувся парад, яким командував військовий льотчик Іван Фостаковський. Галичани пройшли під синьо-жовтим прапором під гімн «Ще не вмерли України…». Схоже, більшовики сприйняли це як виклик. Вже за три дні вони домоглися від командування ЧУГА наказу, у якому йшлося: «Зняти тризуби з кашкетів, а їх замінити пятираменною звіздою або червоною кокардою… Синьо-жовті прапори зняти, залишаються тілько червоні». Та цим справа не завершилася. Почалися репресії проти галицьких старшин – вони стали безслідно зникати із своїх квартир.

Авіасотня взагалі могла припинити існування, та 24 березня її терміново відправили до Вінниці. В той час особовий склад налічував 166 осіб, серед них 10 льотчиків, у розпорядженні яких було 5 аеропланів (зокрема, щонайменше по одному «Бранденбургу» та «Ньюпору-ХХІ»). Очолював підрозділ Антін Хрущ. Вже 27 березня авіасотня перебазувалася до Києва, де отримала ще 7 літаків.
25 квітня Військо Польське в союзі з Армією УНР розпочало наступ проти більшовиків. Авіасотню Хруща швидко відправили на фронт. Тепер галичанам належало битися не лише проти старого противника – поляків, а й проти бойових побратимів – наддніпрянців. Та все завершилося дуже швидко. 27 квітня поляки захопили Козятин, де саме знаходилась галицька авіасотня. Хрущ і ще четверо льотчиків встигли напередодні вночі вилетіти на схід на двох боєздатних аеропланах (за іншими даними, на трьох). Інші галичани потрапили у полон.

Невдовзі на станції, де утримували полонених, з’явилися представники Армії УНР. Як згадував Михайло Шарик, один із них промовив: «Брати, галицькі літуни! Уряд Головного Отамана Симона Петлюри запрошує вас перейти на сторону нашої армії, що тепер рам’я об рам’я з військами Речі Посполитої Польської б’ється з нашим ворогом Москвою і за волю України. Наш уряд буде старатись за звільнення усіх галичан з таборів полонених. Поки що ми дістали від уряду Польщі дозвіл на звільнення вас, літунів і літунських спеціалістів, бо їх брак дуже від-чуває наша бойова армія. Тому кличемо вас на службу Україні». Тих, хто погодився, відправили до Польщі, де йшло формування українських авіаційних підрозділів. Інші опинились у таборах для інтернованих. Галицька авіасотня перестала існувати, хоча її представники продовжували воювати по обидва боки фронту.

УГА-7 – Особовий склад галицької авіасотні на фоні літака «Бранденбург»