Галицька авіація в боях за Львів

На початку 1919 року в Галичині найбільш запеклі бої точилися біля Львова. Головною задачею авіації Української Галицької Армії (УГА) залишалася розвідка. При можливості використовували і бомби. Скидали їх виключно вручну та на око, тому ефект здебільшого був моральним.

Петро Франко міг би і не брати участь у бойових вильотах, але робота в тилу явно не влаштовувала його дієву натуру. 4 січня він вирушив на чергове завдання як льотчик-спостерігач разом із своїм постійним пілотом Василем Кавутою. Вони провели розвідку і скинули бомби на декілька залізничних станцій, але їх «Альбатрос» потрапив під обстріл та отримав значні пошкод¬ження. Кавуті знадобилося вся його льотна майстерність, щоб здійснити вдалу вимушену посадку біля села Дубново неподалік Володимир-Волинського. Та це виявилася ворожа територія, і авіатори потрапили в полон. Франко згадував: «Я на другий день утік уже з Кракова до близької чеської границі, а тоді через Прагу, Відень, Будапешт, Кар¬пати, Станіславів назад до Красного. І так 21.1. я знов повнив свою службу. Не так легко пішло Кавуті. Він уже по дорозі намагався тікати і зіскочив з поїзду на бігу (поїзд йшов поганенько). Одначе поїзд затримали, Кавуту також, і він мав деякі неприємности з нашою вартою» (тут і далі збережено стиль та орфографію цитованих джерел). Лише з четвертої спроби льотчику пощастило втекти.

Галицькі авіатори продовжували потерпати від нестачі найнеобхіднішого, включно із льотним обмундируванням. За допомогою вирішили знову звернулись до Києва, де Гетьмана вже змінила Директорія УНР. Інспектор Повітряного Флоту Армії УНР Віктор Павленко погодився надати потрібне майно, але лише в обмін на авіаційне пальне. Галичани дійсно могли ним поділитися, і на початку січня відправили з Крас¬ного три цистерни авіаційного бензину під охороною чотирнадцяти стрільців. Лише 20 січня вони змогли дістатися Фастова, де їх застала звістка, що більшовики наближаються до Києва, і там вже почалася евакуація. Треба було якомога швидше повертатися, але зробити це виявилося вкрай складно. Один з тих стрільців Михайло Шарик згадував: «Ми були в австрійських одно¬строях, і залізничники та вояки дивились на нас чортом. Поїзди, що тікали з Києва, не хотіли взяти з собою наших цистерн. Нам грозив більшовицький полон. Аж 23 січня якийсь штабовий поїзд з урядов¬цями, під охороною чоти січових стрільців, вирвав нас з тупика. Нам дали 14 шинелів та шапок-папах і так зробили нас «своїми» та довезли через Козятин, Вінницю, Жмеринку до Проскурова».
Попри всі тодішні обставини, авіація УГА продовжувала розвиватися. На аеродромі в Красному значно збільшився парк літаків, зросла і чисельність пілотів. Це дозволило у другій половині лютого організувати 1-й авіаполк УГА, який очолив полковник Джамбулат Кануков. Він же командував новоствореною 2-ю авіасотнею, а 1-у передали поручнику Антіну Хрущу.

Реорганізація галицької авіації співпала з початком Вовчухівської наступальної операції українських військ. Її метою стало оволодіння залізницею на Перемишль, остаточне оточення, а потім і здобуття Львова. 14 лютого до Красного прийшов наказ за № 945: «В дні наступу від самого раня мають літаки слідуючі завдання:

Розвідка в районі Сокаль – Белз – Углів – Рава-Руська, провідати чи та в якому напрямі посувають ся ворожі сили;
Обложити бомбами Головний дворець у Львові;
Перешкоджуванє залізничому рухови на лінії Львів-Перемишль через скиданє бомб або обстріли із скоростріла».

Виконуючи наказ, авіатори крім розвідки і бомбардування штурмували колони польських військ на марші з використанням бортових кулеметів. Вони також передавали частинам бойові розпорядження та корегували вогонь артилерії.

Нажаль, оволодіти Львовом так і не вдалося.

VPF-UNR-10 – Антін Хрущ біля літака «Бранденбург» C.I. Початок 1919 року