Перші кроки авіації Західно-Української Народної Республіки

Восени 1918 року почався розпад Австро-Угорщини. На її уламках стали утворюватися нові держави. Однією з них стала Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), до якої увійшли Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття. Однак на ті ж землі претендували Польща, Румунія, Угорщина та Чехословаччина, що неминуче утворювало підґрунтя для конфліктів. Найбільше загострення відбулося у Східній Галичині. Прагнучи не допустити приєднання краю до Польщі, яка тільки починала відроджуватися, українські військові здійснили 1 листопада у Львові повстання. У вітчизняну історіографію воно увійшло як Листопадовий чин. Розпочалася польсько-українська війна, повномасштабні бойові дії якої тривали до 18 липня 1919 року.

Розбудовою збройних сил ЗУНР займався Державний секретаріат військових справ (ДСВС). 1 грудня 1918 року вийшов наказ по цьому відомству про створення Летунського відділу. Його начальником і референтом з авіації при ДСВС став молодший син видатного українського письменника Івана Франка поручник Петро Франко. Чимало сучасних авторів називають його пілотом. Він насправді закінчив у 1916 році льотну школу неподалік Сараєва (тоді – Австро-Угорщина, а нині – Боснія і Герцеговина), але отримав спеціальність повітряний спостерігач.

Як і в наддніпрянській Україні, галицьким авіаторам довелося починати розбудову власної авіації з підбору кадрів та комплектування матеріальної частини майбутніх авіапідрозділів. Франко у своїх «Спогадах» писав: «Я безупинно їздив самоходом по поганеньких дорогах до Станиславова, Стрия, Тернополя, збирав людей, матеріал, виряд та обговорював із отаманами Павленком та Наконечним [Нагадаю, це керівники Повітряного Флоту УНР – Авт.] усі тактичні справи. Всі вони до Летунського Відділу ставилися дуже тепло. Але найбільшу допомогу та просто батьківську опіку мав я у нашого Державного Секретаря Військових Справ полковника Вітовського, його товариша сотника Бубели та адютанта поручника Паньчака» (тут і далі збережено стиль та орфографію цитованих джерел).
Станції для збирання авіаційного майна організували в Бродах і Підволочиську, а у Золочеві створили збірний пункт для бажаючих служити в авіації. Як головну авіабазу вирішили використати гарний колишній австро-угорський аеродром з ангарами та казармами, що розташовувався біля селища Красне, за 45 км на схід від Львова. Туди якнайшвидше перевели технічну авіасотню, яка спочатку знаходилася в Тернополі.

Формувати летунську сотню (авіазагін) почали з військовослужбовців, які пройшли через Австро-Угорську армію. Серед перших галицьких авіаторів були поручник Степан Слєзак, хорунжий Степан Кузьмович, чотар Євген Городиський, старший десятник Василь Кавута. Саме він першим спробував підняти аероплан в повітря. Вдамося ще раз до безцінних спогадів Франка: «Перший, пробний лет на літаку типу «бранденбурець» пільотував старший десятник Кавута, а як доглядач полетів поручник Слєзак. Властиво мав летіти я. Але в хвилі, коли почали пробу двигуна перед відлетом, поручник Слєзак стояв ближче, всів скоріше і йому припала честь перевести перший хрест і першу аварію. Літак далеко не полетів… Він виконав примусовий осід на поблизькім полі, сів на м’яку поорану ріллю і легенько перекинувся. Ми поспішили автом на поміч. Нещастя не було. Поручник Слєзак нас успокоїв, вилазячи весело зпід літака. Легенько тільки вдарився у ніс».
Авіаційне майно вишукували по всій Галичині. Із 2-4 привезених до Красного літаків зазвичай складали один більш-менш придатний для польотів. Франко скаржився на брак важливих агрегатів та запасних частин. Нагально стояла проблема комплектації аеропланів відповідними двигунами. Не маючи вибору, доводилося використовувати ті, що змогли роздобути. Як цілком справедливо вказував Франко: «Це було до волі небезпечне, бо кожний двигун має свою окрему вагу, а головно силу коней. Коли я раз летів таким літаком, у якім був двигун замість 120 кінських сил на 180, двічі в леті відчув міцне шарпнення, яке мало що не звалило мене з ніг... Пілот був дуже занепокоєний і тим літаком більше не хотів літати».

Ростислав Мараєв

Фото

Петро Франко

Літак «Бранденбург» C.I після вимушеної посадки