Повітряний Флот УНР, грудень 1918 – листопад 1919

Кероване Директорією повстання призвело до падіння режиму Гетьмана Скоропадського та відновлення УНР. 14 грудня 1918 року було встановлено контроль над Києвом, де невдовзі розпочало роботу Управління Повітряного Флоту. Його знову очолив полковник Віктор Павленко, начальником авіації став сотник Олександр Наконечний.

Чи не найбільшою проблемою того періоду виявилося комплектування авіачастин особовим складом. Чимало авіаторів відмовилися служити при новій владі, а багато з тих, хто залишився, відчули недовіру з боку вищого керівництва. Стосунки Павленка та Головного отамана Симона Петлюри теж не можна назвати безхмарними. Навіть у своїх нотатках Петлюра не став приховувати прохолодного ставлення до очільника Управління Повітряного Флоту. Він назвав його «авіятором, що літає ввесь день в минулому», та людиною, яка не розуміє «великої ідеї будівництва нашої держави…» (тут і далі збережено стиль на орфографію цитованих джерел).

Дуже скоро українським військам довелося відступати під новим натиском більшо¬виків, які 5 лютого 1919 року вдруге захопили Київ. Державні установи УНР, серед них і Управління Повітряного Флоту, були евакуйовані до Вінниці. 19 лютого виконуючий обов’язки військо¬вого міністра Григорій Сиротенко підписав наказ, яким «за браком на Україні льотників, …та фаховців з належ¬ним досвідом» були ліквідовані авіаційні дивізіони. Павленку наказувалося сформувати з людей та майна цих частин окремі бойо¬ві авіаційні загони по 8 аеропланів у кожному, згідно вимог Дієвої армії.

У тодішніх обставинах розпочати одразу створення нових підрозділів виявилося неможливим. З вінницького аеродрому авіатори УНР виконали лише декілька бойових вильотів на розвідку та бомбардування. Військо продовжувало відступати, і в першій половині березня довелося перебазовуватися до Проскурова (нині Хмельницький). Тут вдалося зосередити частину сил декількох колишніх авіадивізіонів. На місцевому аеродромі виявили великий авіапарк, що раніше належав Австро-Угорщині. Хоча в ньому знаходилося близько сотні літаків, але привести у льотний стан було можливо незначну частину з них. Але й таке поповнення мало велике значення, адже від аеропланів, які використовувала ще російська армія, мало що залишилося. Крім того, не виключено, декілька літаків німецького виробництва були успадковані від гетьманської авіації.

Влітку головною авіабазою УНР став аеродром у Кам’янці-Подільському. До того часу в рамках загальної реорганізації армії було створене Головне управління Повітряного Флоту, начальником якого залишився Павленко. Інспектором авіації призначили сотника Олександра Єгорова, а інспектором повітроплавання – осавула Павла Крицького.
Станом на 16 серпня 1919 року до авіації УНР входили чотири авіазагони, у яких за різними даними нараховувалося від 12 до 22 літаків, 30 старшин та 200 козаків. У повітроплаванні був лише один дивізіон з чотирма прив’язними аеростатами.

Як бачимо, сил бракувало. Проте у бойових діях проти більшовиків під час наступу на Київ авіація застосовувалася достатньо активно. Головним завданням залишалася розвідка, яку часто поєднували із бомбардуванням. Свідоцтва цього є в оперативних зведеннях Червоної армії. Наприклад, 29 липня з Вінниці повідомили, що «в 20 часов... появился петлюровский аэроплан, который сбросил в районе вокзала бомбу, не причинившую никакого вреда». За три дні відбувся ще один наліт, і цього разу чотирма бомбами було поранено шістьох осіб.

30 серпня українські війська увійшли до Києва, а наступного дня це зробили білогвардійські війська генерала Денікіна. Проте союзу з білими не вийшло, адже вони прагнули відновити «единую и неделимую Россию».

Розпочалася нова війна, яка видалася дуже важкою для армії УНР. У листопаді 1919 року вся матеріальна частина українського Повітряного Флоту була втрачена, боєздатні частини українського війська вирушили в партизанський 1-й Зимовий похід, а решті довелося відступити на територію, контрольовану Польщею.

Ростислав Мараєв

Українська молодь біля літака німецького виробництва Hansa-Brandenburg С.1