Розвідник-бомбардувальник МіГ-25РБ

Наприкінці 50-х років в Сполучених Штатах почали створювати бойові літаки, здатні втричі перевищувати швидкість звуку. Дослідне конструкторське бюро Артема Мікояна, основна на той час радянська «кузня винищувачів», отримало наказ створити перехоплювач для боротьби з ними.

ВПС СРСР зажадали також високошвидкісного літака-розвідника, невразливого для тогочасної ППО. Тому в 1961 році розпочалася розробка одночасно двох проектів: винищувача-перехоплювача Е-155П та розвідника-бомбардувальника Е-155Р.

При створенні МіГ-25 довелося долати багато проблем – наприклад, так званий «тепловий бар’єр»: на швидкостях понад 2500 кілометрів за годину поверхня літака розігрівалася до кількасот градусів, і звичайний дюралюміній втрачав міцність. Тому основним конструкційним матеріалом для нової машини стала нержавіюча сталь (вона складала 80% загальної маси конструкції) та титанові сплави (8% маси). Зі спеціального жаростійкого дюралюмінієвого сплаву було виконано лише окремі елементи (11% маси).
У носовому відсіку винищувача розмістили потужний радар, а численні варіанти розвідників отримали величезні аерофотоапарати для денної і нічної зйомки та різноманітне радіотехнічне розвідувальне обладнання.

Два двигуни в хвостовій частині відзначалися виключною «ненажерливістю», тому паливні баки встановлювалися і в центральній частині фюзеляжу, і в крилах, а в деяких варіантах розвідника – навіть у кілях хвостового оперення.

Розвідувальний варіант був побудований першим, і першим піднявся у повітря 6 березня 1964 року. Після завершення програми державних випробувань у 1969 році його взяли на озброєння й почали серійно виробляти на авіазаводі у м. Горький (зараз Нижній Новгород) під індексом МіГ-25Р.

У 1971 році літаки були допрацьовані: під крилом і фюзеляжем встановили пілони для спеціальних «термостатичних» авіабомб, стійких до нагрівання, які можна було скидати зі стратосфери на великій надзвуковій швидкості. МіГ-25РБ (РБ - «розвідник-бомбардувальник») вже міг не лише вести фото- та радіотехнічну розвідку, але й наносити бомбові удари. До складу озброєння увійшли фугасні (250 кг та 500 кг), освітлювальні чи навіть ядерні бомби загальною масою до чотирьох тон. З висоти 20 000 м і швидкості 2500 км/год. їх можна було скидати майже за 40 км до цілі, тобто поза зоною ППО. Але й точність спочатку була «відповідна»: льотчик на полігоні отримував оцінку «відмінно», якщо бомби падали не більше від 400 м від цілі, і «добре» - за 800 м. Після встановлення більш досконалої апаратури прицілювання в середині 70-х років ситуація з точністю значно поліпшилася, проте жодної керованої зброї розвідник-бомбардувальник так і не отримав.
МіГ-25РБ випускався серійно в 1972-85 рр. у шести варіантах, які відрізнялися лише складом радіотехнічного обладнання. На останніх серійних моделях МіГ-25РБШ, РБФ і РБТ під фюзеляжем був доданий третій бомбовий тримач. Літаки вже могли взяти до десяти бомб загальною вагою до 5000 кг.

Для підготовки і тренування пілотів був створений двомісний «навчальний» варіант МіГ-25РУ.

В 1976 році на базі розвідника-бомбардувальника було розроблено ще й спеціалізований літак прориву ППО - МіГ-25БМ. Замість розвідувальної апаратури він отримав станції радіоелектронної боротьби для «засліплення» радіолокаційних станцій супротивника, а також чотири керовані антирадарні ракети Х-58У для їх фізичного знищення. Він випускався в 1982-85 роках, але офіційно був взятий на озброєння лише у 1988 році.

Загалом у 1966-85 роках було побудовано 1119 літаків типу МіГ-25 всіх моделей, що знаходилися на озброєнні ВПС 14 держав світу. Вони застосовувались у військових конфліктах на Близькому Сході, в Південній Азії, в Північній Африці та у Закавказзі (після розпаду СРСР). Так, у 1970-71 роках над Ізраїлем, що мав сучасні винищувачі і досконалу ППО, МіГ-25Р здійснили 13 розвідпольотів без жодних втрат.

На спеціальних варіантах МіГ-25 було встановлено 29 світових рекордів, серед яких абсолютний рекорд висоти польоту – 37 650 метрів. Він дотепер залишається найшвидшим у світі ударним літаком, здатним подолати 3000 кілометрів за годину. Це швидкість кулі, випущеної із гвинтівки! Його суперник, американський SR-71 «Blackbird», хоч і літав на 500 км швидше, але був «чистим» розвідником, без будь-якого озброєння.

МіГ-25 вимагав дуже ретельного догляду та обслуговування, але користувався великою любов’ю у технічного складу. Причиною була велика кількість (до 100 л) спирту на борту для охолодження радіоапаратури, причому з десяток літрів його списувався після кожного польоту. За це літак навіть отримав прізвисько «гастроном».

Україна в 1991 році отримали 93 літаки типу МіГ-25 різних моделей. Вони були у складі двох розвідувальних полків ВПС (48-му гвардійському у Коломиї та 511-му у Буялику), та двох винищувальних авіаполках Протиповітряної оборони, яка тоді була «окремим відомством» - 146-му в Василькові, та 933-му в Дніпропетровську (нині Дніпро).

До 1996 року МіГ-25 поступово були зняті з озброєння як застарілі та занадто дорогі в експлуатації, і передані на Запорізький авіаремонтний завод «МІГремонт» на збереження. З 2000 року поступово утилізовані. Останній раз розвідник МіГ-25РБТ піднявся в небо України в 2004 році.

МіГ-25РБ у ДМА (формулярний № 02008029, 1972 р. випуску, переобладнаний на варіант МіГ-25РБТ на початку 80-х років) був отриманий у серпні 2004 р. від ДП «МіГремонт» (м. Запоріжжя). Ще три МіГ-25 збереглися в музеях у Вінниці (МіГ-25РБС), Енергодарі (МіГ-25РБС) та Луганську (МіГ-25РБС).

В Україні збереглися чотири літаки моделі МіГ-25РБ: МіГ-25РБТ у ДМА у Києві, та три МіГ-25РБС (у Вінниці, Енергодарі та Луганську).

МіГ-25РБ, представлений в експозиції ДМА (формулярний № 02008029), вперше піднявся в повітря 16 грудня 1972 року. Його розвідувальне обладнання включало аерофотоапарат А-70М та станцію загальної радіотехнічної розвідки «Віраж». На початку 80-х років літак був переобладнаний на варіант МіГ-25РБТ: встановлено більш досконалу станцію радіотехнічної розвідки СРС-13 «Тангаж», здатну визначати і передавати координати джерел радіовипромінювання (РЛС, ліній радіозв’язку тощо) і передавати їх на командні пункти в режимі реального часу, та навігаційну систему «Пеленг-2», яка значно підвищила точність бомбардування. Після списання літак був направлений на збереження до ДП «МіГремонт» (м. Запоріжжя), звідки у серпні 2004 року переданий до ДМА.