Перші кроки авіації УНР

В урядовому положенні Української Народної Республіки про Повітряний флот було зазначено: «Для воздушної оборони Республіки існує Військово-Воздушна Фльота, яка підрозділяється на Авіацію і Повітроплавання». (Стиль та орфографію документу збережено). 26 грудня 1917 року вийшов наказ № 71 генерального секретаря військових справ УНР Симона Петлюри про призначення підполковника Віктора Павленка «завідуючим» всього українського Повітряного флоту. А за два дні був призначений і перший «голова української авіації». Ним став підполковник В’ячеслав Баранов. Тоді ж повітроплавання очолив підполковник Микола Гінейко.

Станом на початок січня 1918 року у реєстрах авіації УНР значилось 188 літаків. Скоріше за все, до цих документів потрапили лише машини, здатні здійнятися в повітря. Абсолютну більшість становили розвідники (майже 74%), серед яких домінували «Вуазени» та «Фармани». До 20% загального парку літаків складали вироблені в Україні «Анасалі» та «Вуазени Іванова». Налічувалося також з три десятки винищувачів: «Ньюпор-ХVІІ», «Ньюпор-ХХІ» та «Ньюпор-ХХІІІ». В повітроплавних частинах знаходилося кілька десятків прив’язних аеростатів. Вони застосовувалися для ведення розвідки та коригування артилерійського вогню.

Крім того, в авіапарках, майстернях, на підприємствах та в розташуванні авіачастин знаходилися сотні аеропланів у нельотному стані. Серед них було й декілька чотиримоторних «Іллів Муромців», які стояли на головній базі Ескадри повітряних кораблів у Вінниці. За браком коштів та запчастин, особливо до двигунів, привести до ладу хоча б частину цього величезного господарства виявилося неможливо.

Виникли проблеми з комплектуванням авіачастин особовим складом. Адже переважна частина офіцерів колишньої російської армії прагнули уникнути служби в українській авіації, що формувалася на добровільній основі. Тому доводилося займатися окремо кожним пілотом, який все ж висловлював бажання служити під прапором УНР. Не вистачало також авіатехніків, яких стали називати «козаки-майстри». Для того, щоб подолати кадровий голод планували створити в Києві, на аеродромі Пост-Волинський авіашколу (зараз в цьому місці знаходиться аеропорт «Жуляни»).
Вперше авіація УНР взяла участь у бойових діях на початку лютого 1918 року під час оборони Києва від більшовицьких військ Муравйова. І противник запам’ятав ці нальоти. Зокрема, командир полку Червоного козацтва Віталій Примаков згадував: «У боях за Київ, що тривали кілька днів, брала участь петлюрівська ескадрилья з 12 літаків, яка щодня бомбардувала артилерію Муравйова і станцію Дарниця, де стояли наші бронепоїзди».

Примаков також вказував, що «ескадрилья» базувалася на аеродромі неподалік заводу Гретера (більше відомий за радянською назвою «Більшовик», його корпуси і досі знаходяться біля станції метро «Шулявська»). Таким чином, можна стверджувати, що літаки УНР діяли з Сирецького, або як його ще називали Табірного, аеродрому, що дійсно знаходився в тому районі.
Більшовицький загін зненацька вийшов на цей аеродром і без бою захопив його. Виникло питання, як вчинити з літаками. Примаков згадує, що його бійці не вигадали нічого кращого, ніж розколоти пропелери і молотами пошкодити двигуни.

Невдовзі під тиском більшовиків українські сили вимушені були залишити Київ та відійти на захід.

Ростислав Мараєв

Фото.
1. Віктор Павленко
2. В’ячеслав Баранов
3. Микола Гінейко