Найважчий у світі винищувач-перехоплювач Ту-128
Найважчий у світі - чим цікавий винищувач-перехоплювач Ту-128
18 березня 1961 року у повітря вперше здійнявся найважчий у світі винищувач-перехоплювач Ту-128. Серійно виготовляли такі з 1962 по 1970 рік, а перестали використовувати лише в 1990 році.
Потреба у важкому винищувачі з’явилась в Радянському Союзі у 1950-х роках для охорони кордонів. Велику роль грали початок «холодної війни» і велика кількість бомбардувальників, здатних нести ядерні бомби у країнах НАТО.
Перший проект важкого винищувача Семена Лавочкіна виявився невдалим, тому розробкою зайнялось Конструкторське Бюро Туполєва. Розробляли перехоплювач на базі наявних напрацювань КБ, тому зовні він мав схожість з бомбардувальником Ту-22. Заводські і державні випробування дослідного літака почались з січня 1961 року і тривали 40 місяців. За цей час Ту-128 здійснив 799 польотів і пережив багато допрацювань у конструкції. Уже 1965 року його прийняли на озброєння у війська Протиповітряної оборони СРСР. У 1967 році Ту-128 взяв участь в показі нової військової техніки в Тушино. Оскільки навчальних літаків для винищувачів такого розміру не існувало, пілоти проходили жорсткий відбір для отримання дозволу до польотів на цій машині.
Ту-128 оснастили двома турбореактивними двигунами, що знаходилися усередині фюзеляжу. Вони могли розігнати літак до швидкості 1910 км/год. Там же знаходились паливні баки з розрахунком палива на політ дальністю 2565 км. Всередині не було збройного відсіку, все озброєння (до чотирьох ракет "повітря-повітря") підвішували під крилами літака. З усім спорядженням винищувач міг набрати висоту 15,6 тис. метрів, чого цілком вистачало для перехоплення бомбардувальників. Екіпаж Ту-128 складався з двох осіб – льотчика і штурмана-оператора.
Винищувач був легким у керуванні, проте мав поганий огляд із кабіни пілотів та маневреність. Цього цілком вистачало для виявлення і перехоплення стратегічних бомбардувальників НАТО, але вести бій з більш маневреними літаками противника Ту-128 не міг. Вдала система навігації і потужні двигуни дозволяли використовувати літак у суворих кліматичних умовах Сибіру і Далекого Сходу.