Інший Франко

Знімальна група фільму "Інший Франко" передала Державному музею авіації імені О.К.Антонова макет німецького винищувача часів Першої Світової Albatros D.III, який брав участь у створенні кінострічки. У ній розкажуть історію Петра Франка.

Петро Франко - син видатного українського письменника Івана Франка. Народився 28 червня 1890 року у місті Нагуєвичі, яке тоді належало Австро-Угорщині. Він теж був письменником, а також авіатором і науковцем-хіміком. Брав участь у національно-визвольних змагань у 1914-1920 роках. Відомий також як військовий льотчик УГА і співзасновник льотної сотні УГА та скаутської організації Пласт. 

Раннє життя та освіта 

Після навчання у школі закінчив Львівську політехніку. Першою роботою було викладання фізичного виховання у філії української Академічної гімназії у Львові. Він працював там з 1911 по 1914 роки. Восени 1911 створив у гімназії перші пластові гуртки, проводив спортивно-військові заняття. У 1913 видав книжку “Пластові ігри та забави”. 

Через рік,після початку Першої Світової, отримав військову освіту австрійському місті Вінер-Нойштадт. У ранзі поручника командував сотнею легіону УСС (Українські Січові Стрільці). Під час боїв за Львів у листопаді 1914 року керував на Високому Замку сотнею кулеметників. У 1916 році переїхав у Боснію, у авіаційну школу Райльовац біля столиці, Сараєво. Там здобув кваліфікацію технічного старшини, служив у авіаційній частині ні Італійському фронті. Після повернення в Україну, воював біля Кам’янця-Подільского, Львова, Одеси, Чернівців.

Створення авіації Галицької Армії 

У 1918 році на заході України, на етнічних землях Австро-Угорщини постала нова держава  - ЗУНР (Західноукраїнська Народна Республіка). Її “Державний секретаріат військових справ” почав створювати бойову авіацію у складі Української Галицької Армії. Вона була створена наказом від 1 грудня. Здійснювати оперативне керування авіацією був призначений Петро Франко, перебував він на цій посаді до 26 березня 1919 року. 

Окрім цього, для вирішення адміністративних питань, була створена референтура авіації, яку теж очолював Петро Франко до 10-го квітня 1919 року.  До середини грудня на аеродромах вже були готові чотири розвідники “Бранденбург” серій 27 та 64, передані Австрією і три винищувачі “Ньюпор” серій 21 та 24 , залишені ще армією Росії. Їх обслуговувала авіаційна сотня з 14 старшин та 140 підстаршин та стрільців. Також літаки УГА отримали жовто-сині відзнаки знизу на крилах, а на борту - жовтий тризуб. Вже з грудня машини брали участь у бойових діях. Головним завданням була повітряна розвідка щодо переміщення польських військ. Петро Франко особисто літав як спостерігач, хоча це потребувало додаткового вивчення та доброго знання армій супротивника, його артилерії та фортифікацій.За це Петро Франко 1 січня 1919 року отримав звання сотника. 

Подальший шлях 

Вже 4-го січня, проводячи розвідку на двомісному німецькому літаку “Альбатрос”, Петро Франко був збитий. Він та другий пілот Роман Кавута залишились живими, але потрапили у полон у табір Домб’є на околицях Кракова. Франко зумів утікти, вимінявши у вартового військовий однострій за золотий перстень. Це був єдиний доведений випадок, коли польські війська збили літак УГА. Після повернення у сотню, Франко займався лише адміністративною роботою. 

Тим часом, ЗУНР не змогло придбати літаки за кордоном та звернулося по допомогу до УНР. Франко двічі літав на Схід України, де базувалася авіація УНР домовлятись про спільні авіаційні сили та зустрічався з Симоном Петлюрою. Втім, без особливого успіху, але УНР не забула його: Петлюра надав йому звання полковника. Він знову літав: бомбив дороги, бомбував польску артилерію. 14 квітня 1920 року ЗУНР відправила його у Белград допомогати звільняти військовополенених. У 1922 році працював у видавничій справі та викладав у гімназії. У 1931 році виїхав до СРСР, працював у Інституті прикладної хімії у Харкові старшим науковим співробітником. Відомий, як автор 36 зареєстрованих відкриттів, більша частина у галузі переробки молока. У 1936 році повернувся до викладання у гімназіях Західної Галичини. Трохи пізніше, у 1939-1941 роках, став деканом Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові та директором музею Івана Франка. 

Петро Франко збирав етнографічні та фольклорні матеріали, писав розповіді. Автор підручника про шведську розминку, історію та теорію рухів, споминів “Іван Франко зблизька”, кіносценарію за мотивами повісті “Борислав сміється” та інших творів. 

Загибель 

У 1940 році обраний депутатом Верховної Ради УРСР у якій під примусом зачитав рішення про включення Західної України до складу СРСР. 28 червня 1941 року, отримав наказ про евакуацію на Схід СРСР, бо Вермахт вже підходив до Львову. Під конвоєм був доставлений до поїзда. Далі точних відомостей немає. 

По одній версії, він був застрелений конвоєм НКДБ при спробі втечі на станції Прошов під Тернополем при спробі втечі. По другій - загинув у тюрмі НКДБ влітку того ж року. По третій - намагався втекти з-під бомбардування нацистів та теж був розстріляний. Розсекречена телеграма №11569 від 6 липня 1941 року каже, що він був арештований ще з двома побратимами у Києві по наказу Микити Хрущова, тоді - Першого секретаря ЦК Компартії України. Прохання стратити їх обґрунтовується побоюваннями, що їх “евакуація може мати ускладнення”. Місце поховання невідоме. Вписаний на гробівці Франків-Галущаків на Личаківському кладовищі у Львові.Мав дружину Ольгу Франко (1896-1987) - письменницю, кулінарку, авторку рецептів. 

У 2005 році 7-ма бомбардувальна авіаційна бригада ВПС України указом Президента отримала Віктора Ющенка отримала назву на честь Петра Франка.