Мі-26 - правда та міф

Мі-26 - найбільший у світі серійний вантажний гелікоптер і мабуть що один з найвідоміших. Він був розроблений у 1970-их роках як заміна Мі-6, бо спектр задач для вантажних вертольотів постійно розширявся. Втім, шлях до нової машини був нелегким: через економічні проблеми була згорнута програма велетенського Мі-12, а у 1970 році помер засновник бюро Михайло Міль. 

Новий очільник підприємства Марат Тищенко дав “добро” на проектування нового важкого гелікоптера. Замовлення від армії СРСР було чітким: вертоліт мав перевозити до 20 тонн вантажів на 500-800 км, підніматися вище 1,5 км. Для цього були створені два нових турбовальних двигуна Д-136 з потужністю більш ніж 20 тисяч кінських сил. У порівнянні з Мі-6, вони виробляли на 30% більше тяги. Перший політ стався 14 грудня 1977 року, машина була у повітрі 3 хвилини. На рахунок Мі-26 записано 14 світових рекордів з них 9 - встановлені жінками.

Бойове хрещення вертоліт пройшов під час війни у Афганістані. Був залучений до ліквідації аварії на ЧАЕС (спецмодифікацію на заводі Міля зробили за три дні). Славу Мі-26 принесли операції з порятунку Мі-8 з висоти 3100 м на Кавказі у 1988 році і навіть амфібії Бе-12 з місця вимушеної посадки. “Літаюча Корова” стала у пригоді і для миротворчих місій ООН. Саме у “оонівській” лівреї Мі-26 експонується у Державному музеї авіації імені О.К.Антонова. Загалом в Україні знаходиться на зберіганні 16 цих гелікоптерів. 

Вже після розпаду Радянського Союзу Мі-26 продовжив дивувати. Наприклад, у 1992 році його послуги знадобились на іншому кінці світу.. Місце та сама місія були геть екзотичними: знайти та врятувати у Папуа Новій-Гвінеї (!) ДБ-7 “Бостон” 13-ої ескадрильї США, який впав у місцеве болото під час Другої Світової, збитий японцями. Ветерана вже чекали у музеї ВПС Австралії. 

Наш герой - гігант висотою як трьохповерховий будинок, а у довжину довше ніж “Боїнг 737-800”. Площа, яку покриває його головний гвинт з вісьмома 16-метровими лопатями - 800 метрів. Діаметр рульового гвинта теж вражає - 7,5 м. Всередині військової версії можуть знаходитись 82 солдата або 70 десантників у повному спорядженні або ж 60 ношів з пораненими.

При цьому цивільна версія була випущена лише 12 січня 1985 року (до цього усі Мі-26 йшли прямо у армію СРСР). Була додана зовнішня підвіска для вантажів і прибрані деякі прибори. На підвісці, наприклад, можна було легко транспортувати морський контейнер! Швидкість зросла до 220 км/г, витрати палива знизились на 30%. Арсенал транспортних можливостей розширився до перевезення труб та лісових колод. Незважаючи на солідний вік, машина досі проходить модернізації та виконує свою роботу у різних країнах світу та за різних геокліматичних умовах. 

Побутує поширений міф, що музейний екземпляр вертольоту Мі-26 брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС, а потім зберігався на “могильнику техніки” звідки його забрали до експозиції. Насправді, за згадками працівників музею, що займалися його перевезенням, гелікоптер отримали від Конотопського авіаремонтного заводу, де він знаходився разом з ще декількома однотипними машинами. До ліквідації цей борт не мав жодного відношення. Цікаво, що для того, щоб доставити вертоліт до музею, його довелося розрізати вздовж фюзеляжу! На честь наших військ, які виконували миротворчі місії, він був перефарбований у ліврею "ООН"

Тим не менше, ми, про всяк випадок, перевірили Мі-26 за допомогою дозиметру! Зробили заміри всередині, ззовні та, навіть, у технологічних нішах, і побачили, що радіаційний фон гелікоптера знаходиться в межах допустимих показників по місту Києву.