90 років літаку короткого злету і посадки Fi 156 Storch

24 травня виповнилося 90 років легкому літаку короткого злету і посадки Fi 156 Storch, який створила німецька компанія Gerhard Fieseler Werke. Того дня у Касселі (земля Гессен) здійнявся у повітря його перший прототип.

Роботи почалися після оголошення Рейхсміністерством авіації Третього Райху конкурсу на армійський, багатоцільовий літак. Компанія «Фізелер» домоглася перемоги, запропонувавши невибагливу машину з дуже високими злітно-посадковими характеристиками. Вона могла злетіти з якихось 50 м, а посадка із парашутуванням відбувалася майже без пробігу. Перед усім цього домоглися завдяки крилу із фіксованими передкрилками, щілинними закрилками та елеронами, що зависали. Крім того, технологічно літак був вельми простим і гарно підходив для масового виробництва.

Серійний Fi 156С-2 було оснащено одним поршневим двигуном рідинного охолодження Argus As 10V-8 потужністю 240 к.с. Літак мав довжину 9,9 м, розмах крила – 14,25 м, злітну масу – 1325 кг, максимальну швидкість – 175 км/год, практичну дальність – 385 км. Крім одного пілота на боту могли розміститися до 3-х осіб. Для захисту задньої напівсфери передбачався 7,92-мм кулемет MG-15.

Крім Німеччини виробництво Fi 156 розгорнули в окупованих Франції та Чехії, а також у союзній Румунії. Загалом до кінця березня 1945 р. побудували 2867 екземплярів. У повоєнний час випускати літак продовжили у Франції, Чехословаччині та Румунії, і побудували ще майже 1000 екземплярів. Найдовше, до кінця 1965 р., машину випускала французька компанія Morane-Saulnier, в активі якої 925 екземплярів.

Відомі щонайменше 24 серійні варіанти «Шторха». Його розвитком активно займалася не лише компанія «Фізелер», але й «Моран-Сольньє», яка створила цілу родину літаків MS.500/ MS.506 під загальною назвою Criquet. Деякі з них мали суттєві відмінності від базових версій. Так, MS.504 було оснащено зіркоподібним двигуном повітряного охолодження Jacobs R-755-A2 потужністю 304 к.с.

На початку 1940 р. нацисти подарували сталінському СРСР один Fi 156. Літак настільки сподобався радянському керівництву, що було вирішено налагодити його виробництво у себе. Скопіювати «Шторх» доручили Олегу Антонову, який очолив КБ на ленінградському авіазаводі № 23. Завдання він виконав швидко, і машина, яка отримала назву ОКА-38 (або СС – від російського «самолет связи»), почала літати у вересні 1940 р. Серійний випуск підготували на заводі у Каунасі (Литва), однак напад Німеччини на СРСР не дозволив побудувати там жодного екземпляра. Отриманий досвіт вплинув на творчий почерк О.К. Антонова, і в подальші роки він неодноразово повертався до створення літаків короткого злету і посадки.

У нацистських люфтваффе «Шторхи» активно застосовували протягом всієї війни на більшості ТВД. На них покладалися дуже різні задачі, зокрема: зв'язок, евакуація збитих екіпажів та поранених, розвідка, нічні бомбардування. Також відзначилися такі літаки у спецопераціях, а найвідомішою став порятунок у вересні 1943 р. італійського диктатора Беніто Муссоліні, якого тримали під арештом у гірському готелі.

Загалом різними шляхами «Шторхи» потрапили до операторів понад 20 країн, серед яких: Австрія, Великобританія, В’єтнам, Греція, Іспанія, Італія, Лаос, США, Угорщина, Швейцарія, Югославія. Чимало машин, переважно французького виробництва, досі знаходяться у льотному стані та перебувають у власності приватних осіб або авіаційних ретро-клубів.