Перший в історії груповий переліт Європа – Південна Америка

15 січня виповнилося 95 років від завершення першого в історії групового перельоту з Європи до Південної Америки. Його здійснила група італійських гідролітаків Savoia-Marchetti S.55А під проводом хвацького генерала Італо Бальбо (Italo Balbo).

В Італії часів Муссоліні надавали величезної ваги пропаганді свого фашистського режиму. Одним з інструментів створення його привабливого іміджу на міжнародному рівні стала авіація – а саме різноманітні перельоти (у сталінському СРСР робили те саме). Бальбо виступив головним ініціатором цієї справи. Він належав на найближчого оточення Мусоліні, та з 1929-го очолював Повітряні сили. У червні того ж року під його проводом відбувся переліт 20 гідролітаків S.55 до Радянської України, в Одесу. Більшовики тоді не гребували потискати руки фашистам. Для дорогих гостей на Хаджибейському лимані нашвидкуруч влаштували гідроаеродром, а в урочистій зустрічі взяв участь очільник ВПС СРСР Петро Баранов.

У наступному році Бальбо замислив переліт значно більшого масштабу: з Італії до Бразилії. Мандрувати знову вирішили на S.55. Цей доволі екзотичний апарат залишився в історії єдиним серійним двокорпусним гідролітаком. Його створили за принципом «не полетимо, то хоч поплаваємо», пожертвувавши аеродинамікою на користь морехідності. Щоб перелетіти Атлантику вирішили збільшити запас палива на борту. Модернізована машина отримала позначення S.55А і могла подолати понад 3500 км.

Для перельоту підготували 14 літаків. Екіпаж кожного складали два пілоти, штурман та борттехнік. Перельоту передувала величезна підготовча робота, яка розтягнулася майже на рік. До того ж виліт довелося переносити через складні погодні умови. Лише 17 грудня 1930 року можна було стартувати. Але спочатку провели урочистий мітинг, на який екіпажі вишикувалися у парадних одностроях. Потім місцевий падре благословив авіаторів у довгу путь. І все це на очах журналістів та кінохронікерів, які швидко рознесли світом звістку про чергове досягнення італійської авіації.

Зліт групи з гідроавіабази Орбетелло на Тірренському морі пройшов без ускладнень. Лідером йшов сам Бальбо. Однак далі все складалося не так красиво і легко, як звучало у промовах на мітингу. Поблизу Балеарських островів виявилася кепська погода. Єдина формація розпалася на дві частини: 6 на чолі з Бальбо, а 8 – з полковником Маддаленою. Не ризикнувши летіти далі, Бальбо повів машини, що летіли за ним, на посадку поблизу рибальського села Пуерто-де-Кампо, на Майорці. А от Маддалена успішно довів свою вісімку до визначеного маршрутом перельоту Лос-Алькасареса на середземноморському узбережжі Іспанії.

Вся формація зібралася там лише 19 грудня. Ще два дні пішло на усунення наслідків зустрічі літаків з негодою, і 21 числа вони рушили далі. Базою перед ривком через Атлантику мала стати Болама (нині у Гвінеї-Бісау). Здавалося, до неї не так вже й далеко, лише дві проміжні посадки, однак туди вдалося доплентатися лише на Різдво – 25 грудня. Знову давалися взнаки сюрпризи погоди, а ще постійно доводилося усувати технічні негаразди.

У Боламі група Бальбо затрималася надовго. Чекали гарної погоди і ретельно готували літаки. Зокрема, для зменшення ваги вивантажили з них все, без чого можна було обійтись. І все одно із заповненими «під корки» паливними баками машини виявилися заважкими. Злет у спеку став дуже ризикованим.

Вилітати вирішили кількома групами у різні дні. Перші стартували 6 січня 1931-го, о 1:30 за місцевим часом, коли повітря було найбільш прохолодним. Та все ж трагедій не уникнули. Один літак зазнав катастрофи, у якій загинув весь екіпаж. Другий важко відірвався від води і миттєво знову хлюпнувся, при цьому сильно вдарився об поверхню моря правим човном, що призвело до загибелі борттехніка. Ще один літак здійснив вимушену посадку в океані через перегрів двигунів і затонув під час буксировки до берега рятувальним кораблем.

Інші щасливо долетіли до Порт-Наталя на узбережжі Бразилії. Найперший примудрився подолати майже 3500 км над океаном за 17 годин, що на півтори години виявилося швидше за найоптимістичніші очікування.

Бальбо прибув до Порт-Наталя останнім, 10 січня. Після кількаденного відпочинку вся формація вирушила у переліт із двома проміжними посадками до Ріо-де-Жанейро, тодішньої столиці Бразилії. Цього разу обійшлося без прикростей, і 15 січня всі S.55А прибули до кінцевого пункту призначення, де їх очікувала тріумфальна зустріч.

Італійська пропаганда максимально використала цей переліт. Скажімо, в кінотеатрах багатьох країн крутили хронікальні кіноролики про пригоди Бальбо та його групи літаючих катамаранів. Однак ця подія потонула у бурхливих хвилях історії, і сьогодні перший груповий переліт з Європи до Південної Америки майже забули.

Ростислав Мараєв