90 років культовому літаку DC-3

17 грудня виповнилося 90 років пасажирському літаку DC-3, який справив величезний вплив на розвиток світової цивільної авіації та авіапромисловості. Його створила американська компанія Douglas Aircraft. Того дня 1935 року в Санта-Моніці (шт. Каліфорнія) у небо здійнявся перший прототип машини, яка мала початкову назву DST (Douglas Sleeper Transport).

Літак з’явився не на порожньому місці, а був розвитком попереднього DC-2 (про нього на нашому сайті є окреме повідомлення). Першим замовником стала авіакомпанія American Airlines, що прагнула отримати сучасний лайнер на 14-16 спальних пасажирських місць. Тоді у США набували популярності трансконтинентальні авіалінії, на яких працювали переважно біплани. Рейси з численими посадками для дозаправки могли тривати понад добу, і у конкурентній боротьбі компанії намагалися привабити пасажирів високим комфортом на борту.

DC-3 став дуже гармонійним літаком. Для свого часу він мав оптимальний розмір пасажирської кабіни, що поєднувалося із комфортабельністю та значно більшою швидкістю за попередників. Він міг перетнути США з кількома посадками за 15-17 годин. Це зумовило перехід від спальних місць до компонувань на 21-32 крісла. Відповідно значно покращилися економічні показники.

Конструкція DC-3 теж була передовою. До того ж при його виробництві використовували плазово-шаблонний метод, що значно підвищило продуктивність праці, якість машин та швидкість їх виготовлення. Це мало вплив за межами США. Так, придбання Радянським Союзом ліцензії на DC-3 призвело до технологічної «революції» в його авіапромисловості.

Серійній DC-3А було оснащено двома двигунами повітряного охолодження Pratt & Whitney R-1830-S1C3G Twin Wasp потужністю 1200 к.с. кожний. Він мав довжину 19,7 м, розмах крила – 29 м, максимальну злітну масу – 13200 кг, максимальну швидкість – 413 км/год, дальність польоту із вантажем 1500 кг – понад 2500 км.

Крім США літаки з родини DC-3 випускали за ліцензією в Японії та СРСР і загалом побудували понад 16 000 екземплярів. Існували десятки варіантів і модифікацій, серед яких широке розповсюдження мали військово-транспортні С-47, С-49 та ін. У СРСР машину випускали під назвою Лі-2, і в роки Другої світової активно використовували не лише як транспортну, але і як бомбардувальник. В кількох країнах різні варіанти літака отримали власні «імена», під якими стали відомими у світі. Так, широке розповсюдження отримала британська назва «Дакота».

У більшості країн світу, в той чи інший час, працювали літаки з родини DC-3. Ось лише деякі з них: Австралія, Аргентина, Бразилія, Великобританія, Індія, Індонезія, Кенія, Лаос, Нікарагуа, Пакистан, ПАР, Франція, Швеція, Японія.

У передвоєнні роки DC-3 захопив до 95% американського ринку пасажирських авіаперевезень. Літак мав шанси на всесвітню «експансію», однак завадила Друга світова. Але вона стала піком використання транспортних варіантів, які застосовувалися на переважній більшості театрів воєнних дій. Після війни на ринок цивільних повітряних суден були виставлені тисячі демілітаризованих «Дакот». Однак швидко з’являлися більш досконалі літаки, конкурувати з якими ставало дедалі важче. А коли на авіалінії вийшли лайнери з газотурбінними двигунами, ветеранів з родини DC-3 взагалі відтіснили на другорядні ролі.

Та не дарма ці літаки назвали вічними «Дугласами». Величезний ресурс конструкції дозволяв постійно продовжувати терміни експлуатації. Відкрилися і нові можливості для модернізації. Машини почали оснащувати турбогвинтовими двигунами та сучасним аеронавігаційним обладнанням. В результаті десятки літаків досі залишаються в строю і використовуються цивільними та військовими операторами різних країн.