95 років від народження космонавта Павла Поповича

 5 жовтня виповнилося 95 років від народження Павла Поповича – першого українця, що здійснив космічний політ.

 Він народився 1930 року у містечку Узин (нині місто) на Київщині. Родина була незаможною – батько працював кочегаром на місцевому цукровому заводі, а мати опікувалася дітьми та домашнім господарством. Однак батько крім невеликої зарплатні отримував пайок, що допомогло Поповичам пережити Голодомор 1932-1933 років.

 Навчання у місцевій школі-семирічці відбувалося українською мовою. В родині теж говорили українською, і любов до рідної мови Павло зберіг на все життя.

 В Узині знаходився військовий аеродром, куди малий Павлусь почав навідуватися і «захворів» авіацією. Однак з початком у 1941-му німецько-радянської війни Узин швидко потрапив під окупацію, і здавалося, що закреслені мрії хлопця не лише про небо, але й про навчання. Однак після вигнання нацистів він швидко надолужив втрачене – закінчив школу, потім Магнітогорський індустріальний технікум, а паралельно зміг займатися у місцевому аероклубі. Це відкрило шлях до Качинського військового училища льотчиків, яке Попович закінчив у 1954-му.

 Молодий льотчик-винищувач швидко привернув увагу командування. Далися взнаки не лише високі професійні та вольові якості, але й товариський характер і відмінна спортивна форма. Саме на це передусім звертали увагу при відборі кандидатів до першого загону космонавтів.

 12 серпня 1962 року Павло Попович стартував з космодрому Байконур на кораблі «Восток-4». Він став восьмою людиною на планеті, що здійснила космічний політ. На орбіті перебував майже три доби, до того ж став учасником першого у світі групового польоту пілотованих космічних апаратів – на добу раніше стартував на борту «Востока-3» Андріян Ніколаєв. Уперше в історії космонавти здійснили орієнтацію своїх кораблів у просторі.  «Востоки» зближувалися на відстань 5-6 км, відбулися перші експерименти з радіозв'язку на орбіті, космонавти фотографували кораблі один одного. Також вони виконали широку програму науково-технічних і медично-біологічних експериментів. А ще в космосі вперше пролунала українська пісня. Павло заспівав «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю».

 Як і всіх перших космонавтів, після повернення на Землю Поповича чекала величезна слава. Однак на відміну від деяких своїх колег він не потонув у хвилях суспільного обожнення, а продовжив наполегливо працювати. Закінчив академію ім. М.Є. Жуковського, захистив кандидатську дисертацію та не припиняв готуватися до наступних польотів. Низка місій так і не відбулася, однак у липні 1974-го Попович здійснив свій другий космічний політ як командир корабля «Союз-14» i орбітальної станції «Салют-3» разом з бортінженером Юрієм Артюхіним. 

 У 1978-1989 роках Павло Попович працював заступником начальника Центру підготовки космонавтів iм. Юрія Гагарiна. Дослужився до звання генерал-майор. Вже після виходу у запас працював головою ради директорів Інституту сільськогосподарських аерофотогеодезичних досліджень.

 Попович ніколи не забував про свою Батьківщину, рідну Україну. Радо спілкувався із земляками. У численних інтерв’ю  постійно наголошував на українському походженні, яким пишався.

 Павло Романович Попович відійшов у вічність у ніч на 30 вересня 2009 року.