70 років винищувачу-бомбардувальнику Су-7Б

7 вересня виповнилося 70 років винищувачу-бомбардувальнику Су-7Б, який створило ДКБ Павла Сухого. Того дня 1955 року здійснив політ його перший прототип С-1.

Літак розробляли як винищувач, навіть в такій якості запустили у серійне виробництво та побудували понад 130 екземплярів. Однак військові вимагали надзвукової ударної машини для фронтової авіації, що відповідало тодішнім тенденціям світової авіаційної «моди». Радянські ДКБ запропонували кілька проєктів, серед яких спеціалізована версія Су-7 виявилася кращою, хоча й не дотягувала до вимог замовників.

Винищувач-бомбардувальник отримав назву Су-7Б, і його почали випускати масово. Виробництво тривало майже до кінця 1972-го. Загалом разом з винищувачами побудували 1839 екземплярів у шести основних варіантах. Серед них варто виділити Су-7БКЛ, якому намагалися покращити злітно-посадкові характеристики та пристосувати до базування на польових аеродромах. Для цього передбачили використання стартових ракетних прискорювачів, а на основних опорах шасі поряд із колесами встановили невеличкі лижі, які мали завадити провалюванню у ґрунт. Всі Су-7 оснащувалися етапним для радянського авіапрому турбореактивним двигуном АЛ-7 з тягою на форсажі до 9600 кгс, розробленим під керівництвом українця Архипа Люльки.

Модернізований винищувач-бомбардувальник Су-7БМ мав довжину 18,55 м, розмах крила – 9,31 м, максимальну злітну масу – 13800 кг, максимальну швидкість – 2120 км/год, дальність польоту – понад 1100 км. У крилі знаходилися дві 30-мм гармати НР-30. На зовнішніх вузлах літак міг нести до 2000 кг некерованих засобів ураження, головним чином – бомби та ракети. Передбачалася можливість використання тактичної ядерної зброї.

У Радянському Союзі Су-7Б першим отримав 642-й авіаполк винищувачів-бомбардувальників (Вознесенськ, Миколаївської області). Загалом у складі ВПС СРСР літаками цієї родини укомплектували 30 авіачастин. На експорт до 9 країн відправили понад 740 літаків. До Польщі та Чехословаччини поставляли екземпляри, що майже не відрізнялися від призначених для СРСР. А до Алжиру, Афганістану, Єгипту, Індії, Іраку, КНДР та Сирії пішли «комерційні» машини із дещо спрощеним обладнанням. Су-7 застосовувалися у низці регіональних конфліктів, зокрема війнах на Близькому Сході та між Індією і Пакистаном.

Су-7Б виявився далеко не найкращим літаком безпосередньої підтримки військ. До того ж він був вельми аварійним, лише в СССР сталося 114 катастроф і понад 220 аварій. Загалом досвід довів, що надзвукова швидкість не така вже й важлива для літака поля бою. Значно більшого значення мають гарні захищеність, маневреність, злітно-посадкові характеристики, а також потужніше озброєння. Не дивно, що у 1970-х відбувся «ренесанс» штурмової авіації, а пізніше на світову арену вийшли багатофункціональні винищувачі.

У державному музеї авіації ім. О.К. Антонова представлено Су-7БМ (заводський № 5218), який побудували у 1964 році в Комсомольську-на-Амурі. Літак отримано 14 жовтня 2002-го з кіностудії імені Олександра Довженка.