Початок ядерної ери

6 серпня виповнилося 80 років від першого в історії бойового застосування ядерної зброї. Того дня 1945 року з американського літака Boeing В-29 Superfortress було скинуто атомну бомбу на японське місто Хіросіма.

Наукові дослідження, що стали базою для створення цієї зброї, проводилися в США з кінця 1930-х років. З 1942-го діяла широкомасштабна національна програма, відома як Манхеттенський проєкт, яка мала на меті безпосередню розробку придатних до застосування атомних бомб. Її очолював генерал Леслі Гровз, а науковим керівником став Роберт Оппенгеймер. Головний науковий центр розташовувався у віддаленому містечку Лос-Аламос (штат Нью-Мексико). Загалом об’єкти Манхеттенського проєкту звели у десятках місць по всій території Штатів, а до робіт залучили майже 130 000 осіб. Фактично в США створили нову галузь зі своєю наукою та промисловістю.

У Лос-Аламосі розробили бомби двох типів: імплозивного і артилерійського. У першому варіанті 6-кг плутонієве ядро стискалося до надкритичної маси завдяки імплозії – фокусованому вибуху. Для цього використовувалися розташовані спеціальним чином заряди звичайної вибухівки. Загалом конструкція бомби, яку назвали «Товстун», вийшла складною, що значно підвищувало ризик технічного збою під час застосування. Другу бомбу назвали «Малюк», вона мала значно простішу конструкцію – надкритичну масу отримували, вистріливши урановим снарядом у мішень з такого ж матеріалу. Бомба вважалася значно надійнішою за «Товстуна», однак для неї знадобилося 64 кг дуже дорого й дефіцитного високозбагаченого урану-235.

16 липня 1945 р. на полігоні Вайт-Сендс (також штат Нью-Мексико) провели перший у світі випробувальний ядерний вибух. Для цього використали пристрій, який був аналогічним бойовій частині бомби «Товстун». Потужність вибуху становила приблизно 21 кілотонну в тротиловому еквіваленті.

Після низки десантних операцій із захоплення островів у Тихому океані американські військові були вражені запеклим опором японців і своїми високими втратами. Кампанія з окупації основної території Країни вранішнього сонця загрожувала розтягнутися щонайменше на рік, і за деякими оцінками могла коштувати до 2 млн. життів американців. Прихильники застосування нової зброї наполягали, що вона дозволить цього уникнути. Були й інші аргументи. Так, члени комітету з вибору цілей для атомних бомбардувань зазначили серед своїх висновків, що є два важливі психологічні чинники: досягнення максимального психологічного ефекту проти Японії та «забезпечення достатньої видовищності першого застосування, аби важливість зброї була визнана на міжнародному рівні».

Для атомних бомбардувань створили 509-у змішану авіагрупу, командувати якою доручили полковнику Полу Тіббетсу. Він особисто очолював екіпаж бомбардувальника у першій місії. Перед самим вильотом командир наказав написати знизу носової частини літака назву «Енола Гей» – на честь своєї матері.

До світанку 6 серпня цей В-29 злетів з аеродрому Норт-Філд на тихоокеанському о. Тініан. До Японії «Енола Гей» вийшла у супроводі ще двох В-29, екіпажі яких мали фільмувати вибух і вести спостереження за допомогою спеціальних приладів. Літаки йшли на висоті майже 9500 м, жодної протидії не зустріли й безперешкодно дісталися Хіросіми. О 8:15 за місцевим часом бомба «Малюк» залишила борт. Вона вибухнула на висоті 530 м. Потужність оцінили приблизно у 13-15 кілотонн. Причому коефіцієнт корисної дії виявився вкрай низьким, науковці вважали, що у реакцію вступило менше 2% урану. Але наслідки були страшними. За японськими даними, вибух зруйнував 69% будівель Хіросіми. Встановити точну кількість загиблих виявилося неможливо. Перші оцінки коливалися від 66 до 69 тисяч загиблих. За оцінками 1970-х років ця кількість сягнула 140 тисяч з урахуванням померлих протягом півроку від поранень та опромінення. За сучасними даними число жертв могло перевищити 175 тисяч.

Японія була шокована, але не капітулювала. Тож 9 серпня відбулося повторне атомне бомбардування. Цього разу іншим В-29 керував екіпаж майора Чарльза Суіні. Основною ціллю була Кокура, але її закрили потужні хмари, і літак розвернувся на запасну ціль – Нагасакі. Там теж висіли хмари, але між ними знайшлися розриви, що дозволило прицільно скинути «Товстуна». Бомба вибухнула над промзоною, між сталеливарним і збройовим заводами на півдні та артилерійським заводом на півночі. Потужність вибуху досягла приблизно 21 кілотонни. Однак більшу частину міста захистили пагорби, і наслідки виявилися меншими, ніж у Хіросімі. Руйнацій зазнало до 44% будівель, а кількість загиблих оцінюється від 40 до 80 тисяч.

Гровз повідомив, що наступна бомба типу «Товстун» може бути готовою 17-18 серпня. Але вражений страшними руйнуваннями та кількістю жертв серед цивільних Президент США Гаррі Трумен категорично заперечив. Японія капітулювала і без того. 15 серпня по радіо передали звернення Імператора до нації, в якому він зачитав свій рескрипт про припинення війни.

Ростислав Мараєв