До 130-річчя Лероя Груммана

Батько «летючих кішок»

(До 130-річчя Лероя Груммана) 

Лерой Грумман (Leroy Grumman) народився 4 січня 1895 року в Хантінгтоні (США, штат Нью-Йорк). Його батько Джордж володів майстернею з ремонту кінних екіпажів. Лерой, або просто Рой, виявив інтерес до авіації ще під час навчання у середній школі, яку закінчив 1912-го. Він без проблем вступив до престижного Корнелльського університету (Ітака, штат Нью-Йорк) і вже за чотири роки отримав ступінь бакалавра з машинобудування.

Першим місцем роботи молодого інженера стала далека від авіації компанія New York Telephone, де він пропрацював менше року. Після вступу США у Першу світову війну Грумман у червні 1917-го пішов на службу до резерву ВМС. Однак на фронт не потрапив, натомість отримав можливість розпочати шлях в авіації. У вересні 1918 року Рой завершив навчання на льотних курсах при Массачусетському технологічному інституті та став пілотом-інструктором льотної школи на знаменитій військово-морській базі в Пенсаколі (штат Флорида). Наступного року його вже як льотчика-випробувача перевели до військово-морської верфі Ліг-Айленд, що поряд із Філадельфією, де доручили тестувати літаючі човни компанії Curtiss.

Грумман виявився не лише вправним випробувачем, а й талановитим інженером. А ще він потоваришував із Гровером Льонінгом (Grover Loening), одним із засновником літакобудівної компанії Loening Aeronautical Engineering, що знаходилася у Нью-Йорку. Вийшовши у відставку в жовтні 1920 року, Рой прийняв пропозицію перейти до цієї фірми, що спеціалізувалася на випуску гідролітаків. Він почав з випробувальних польотів, паралельно підключився до проєктних робіт і швидко зробив кар’єру, очоливши авіаційний завод. Значним творчим доробком Груммана стало створення для літаків-амфібій шасі, що прибиралося. Однак США наближалися до «великої депресії», і 1929-го року компанія Loening припинила існування.

Залишившись без роботи у важкий час, Грумман вирішив не шукати нових працедавців, а заснувати власну справу. Його підтримали декілька колишніх співробітників Loening, зокрема Джейк Свірбул (Leon «Jake» Swirbul), який став на довгі роки не лише надійним партнером, а й близьким другом.

6 грудня 1929 року була заснована Grumman Aircraft Engineering Corporation. Її очільником та найбільшим акціонером став Лерой Грумман – він вклав майже 17000 USD, які отримав, заклавши власний будинок. Виробництво вирішили розмістити у закинутих будівлях одного із збанкрутілих заводів на Лонг-Айленді у Нью-Йорку.

Нова компанія налічувала лише 18 працівників. Перші контракти передбачали ремонт літаків-амфібій Loening та виробництво алюмінієвих кузовів для легких вантажівок. Через брак кадрів Грумману і Свірбулу періодично доводилося засукати рукави й братися самим за роботу слюсарів. Звісно, головним для них став творчий процес створення нових літаків. Цей тандем виявився напрочуд продуктивним і дружнім. Із самого початку вони вирішили працювати в одному кабінеті та пообіцяли один одному в разі будь-яких проблем чи розбіжностей не залишати офіс, доки не дійдуть згоди.

Грумман зміг створити в колективі сприятливий виробничий клімат. Він був людиною не конфліктною, із вродженою сором'язливістю. Легко знаходив спільну мову як із топ-менеджерами, так і звичайними робітниками. Неминучі у складній справі конфлікти вважав за краще залагоджувати ефективними компромісами, хоча за потреби міг вдатися й до адміністративних заходів.

М’який характер Груммана також став запорукою щасливого особистого життя. У двадцять шість років він одружився із трохи молодшою Роуз Меріон Вертер (Rose Marion Werther), з якою прожив до своїх останніх днів. У сповненому любові шлюбі народилися три дочки та син.

1931-го року очолювана Грумманом компанія досягла першого значного успіху. На замовлення ВМС США був створений двомісний винищувач-біплан Grumman FF «Fifi». Його важливою особливістю стало шасі, що прибиралося. Грумман взяв за базу свою конструкцію, розроблену ще для компанії Loening, і вдосконалив її. В подальшому таке шасі також використовувалося на літаках інших виробників.

«Fifi» став першою серійною машиною компанії «Грумман», хоча випустили їх відносно небагато – 116 екземплярів. Невеликими серіями також будували два наступні винищувачі F2F та F3F, що були розвитком «Fifi». Крім того, у передвоєнні роки «Грумман» створила низку успішних літаків-амфібій. Найкращим з них виявився G-21 Goose, «розтиражований» у майже 350 екземплярах. У військових та цивільних варіантах він використовувався операторами багатьох країн, пройшов численні модернізації і став літаком-довгожителем – декілька десятків літають досі.

У другій половині 1930-х років у світі відчувалося наближення великої війни. Сполучені Штати нарощували виробництво озброєння, і в цій обстановці Грумман примудрився вивести свою компанію на місце головного постачальника винищувачів для ВМС США. Цю позицію вона буде утримувати майже чотири десятиліття. 

Справжнім проривом став палубний винищувач F4F Wildcat (з англ. – дика кішка), який вперше здійнявся в повітря у вересні 1937-го. Хоча спочатку військові сприйняли критично цей літак, Грумман і його колектив вірили у машину. Вони наполегливо вдосконалювали винищувач і протягом трьох років змогли значно покращити його характеристики. Врешті-решт ВМС почали замовляти великі партії таких літаків, та загалом їх побудували майже 7900 екземплярів. У грудні 1941-го США втупили у Другу світову, і саме на долю Wildcat припали найважчі роки війни.

З того часу закріпилася традиція – надавати винищувачами від «Грумман» котячі назви. Так, у 1942-му почав літати легендарний F6F Hellcat, у 1947-му – перший реактивний «палубник» F9F Panther, у 1970-му – надзвуковий F-14 Tomcat.

Наприкінці Другої світової Грумман важко перехворів на грип, ускладнений пневмонією та погіршенням зору. З плином часу бачив він дедалі гірше. У 1960-му важким ударом для нього стала передчасна смерть Джейка Свірбула. Попри погіршення власного здоров’я, Грумман керував компанією до 1966 року. Він наполіг на розширені виробничих програм, і в результаті крім літаків для ВМС почали займатися цивільною авіацією, досягли значних успіхів у ракетній і космічній галузях – достатньо згадати місячний модуль програми Apollo, що доправив перших людей на поверхню супутника Землі.

Залишивши посаду голови ради директорів, Грумман продовжував працювати у її складі до червня 1972-го, а почесним президентом залишався до кінця життя. В останні роки багато хворів і майже втратив зір. Не стало Лероя Груммана 4 жовтня 1982 року.

Ростислав Мараєв