Норовливий Александр Ліппіш (до 130-ї річниці від народження)

Німецький авіаконструктор і вчений-аеродинамік Александр Ліппіш (Alexander Lippisch) народився 2 листопада 1894-го у Мюнхені. Він походив із сім’ї художників та мав намір піти шляхом батьків. Юнак навчався у мистецькій академії, коли почалася Перша світова війна. Після мобілізації він потрапив в авіацію, і протягом 1915-1918 років займався аерофоторозвідкою. По закінченню війни Ліппіш отримав досвід роботи в авіабудівній компанії Zeppelin-Werk Lindau під керівництвом Клода Дорньє (Claude Dornier), про якого на нашому сайті є окрема стаття.

Ліппіш був яскравою, творчою особистістю із складним, вибуховим характером – такий собі жмуток нервів. Йому непросто працювалося в колективі через непереборне прагнення до реалізації власних проєктів. До того ж конструктор-початківець захопився аеродинамічної схемою «літаюче крило», складною для практичної реалізації. Ще погано розуміючи, які терни доведеться подолати, він взявся торувати власний шлях.

У 1921 році Ліппіш разом зі своїм другом Готтлобом Еспенлаубом (Gottlob Espenlaub) побудував планер E-2, який був дуже близький до «літаючого крила». Його випробування виявили масу проблем зі стійкістю та керованістю. В подальшому Ліппіш здійснив ще декілька спроб створення літальних апаратів такої схеми, однак результати його переважно розчаровували. Більших успіхів конструктор досяг із безхвостими апаратами, машинами з дельтоподібним крилом та «класичними» планерами.

Ліппіш доволі швидко став авторитетом серед розробників безмоторних апаратів. Це дозволило йому в 1925 році обійняти посаду директора планеробудівної компанії Rhön-Rossitten Gesellschaft. Створені під її дахом «звичайні» планери успішно літали. Складніше було із безхвостими апаратами серії Storch. Вони літали так-сяк і не викликали зацікавленості ні державних установ, ні приватних промисловців.

Однак у цей період Ліппіш увійшов в історію як творець першого літального апарату з ракетним двигуном. У 1928 році його планером Ente схеми «качка» зацікавилися керівники програми Opel-RAK Фріц фон Опель (Fritz von Opel) і Макс Вальє (Max Valier). В результаті Ente оснастили двома твердопаливними двигунами, які мали вмикатися по черзі. Перший політ пройшов цілком вдало. Під час другого вирішили увімкнути обидві «ракети» одразу, щоб отримати більше прискорення. Але одна з них вибухнула, планер повністю згорів, а льотчик-випробувач Фріц Штамер (Fritz Stamer) лише дивом залишився живим.

У 1931-1939 роках Ліппіш створив низку безхвостих апаратів Delta із дельтоподібними і стрілоподібними крилами. Він продовжував стикатися із проблемою стійкості та керованості своїх авангардних творінь. Найкраще поводив себе в повітрі дослідний літак Delta IV (DFS 39), однак і він зазнав серйозної аварії.

В цей період Ліппіша спіткали перипетії особистого життя. У 1938-му померла його дружина Катаріна, від якої мав двох синів. Однак вже за рік Александер одружився на Гертруді Кноблаух (Gertrud Knoblauch). Шлюб склався щасливо, і в ньому народилися дві доньки.

Отриманий при роботі над апаратами Delta досвід не пропав дарма. У часи Другої світової війни завдяки участі Ліппіша був створений перший в світі ракетний винищувач-перехоплювач Messerschmitt Me 163 Komet. Він випускався серійно і з 1944 року застосовувався проти бомбардувальників союзників.

Навіть в умовах війни Ліппіш не міг приборкати свою норовливість та не ужився в компанії Віллі Мессершмітта (Wilhelm «Willy» Messerschmitt). У 1943-му він перейшов до Віденського інституту авіаційних досліджень, де створив власну конструкторську групу. У тому ж році Ліппіш отримав докторський ступінь у галузі інженерії престижного Гейдельберзького університету. До кінця війни він займався проблемами високошвидкісного польоту. Зокрема, працював над проєктом надзвукового винищувача з дельтаподібним крилом P.13a. Однак справа не просунулася далі дослідного планера-аналога DM-1.

Після розгрому Німеччини Ліппіша, як і багатьох інших вчених, депортували до США. Одним з його місць роботи був ракетний полігон Уайт-Сендс. В Америці уважно поставилися до напрацювань Ліппіша. Так, компанія Convair створила надзвукові перехоплювачі-безхвостки з дельтаподібним крилом. Однак досі залишається дискусійним питання безпосереднього залучення німецького конструктора до цих розробок. Слід відзначити, що завдяки науковій літературі та досягненням розвідок кількох країн Ліппіш став всесвітньовідомим, а його роботи мали вплив на загальний розвиток авіації.

Коли Ліппіш опинився в авіаційному підрозділі компанії Collins, він захопився екранопланами. Був побудований дослідний апарат X-112, але у Ліппіша виявили рак, що змусило залишити Collins, не завершивши проєкт. Лікували його дуже добре, і страшна хвороба відступила.

У 1966-му Ліппіш заснував власну дослідницьку компанію Lippisch Research Corporation. Він повернувся у Німеччину, де домігся урядового фінансування та замовлень від приватних компаній. Конструктор продовжував займатися екранопланами, а також винайшов власний варіант апарату вертикального злету та посадки, який назвав «Аеродін». Зокрема, він співпрацював з компанією «Дорньє», яка у 1972 році побудувала на замовлення Міністерства оборони ФРН безпілотний розвідник Aerodyne E1. Його випробування пройшли успішно, однак військові все ж відмовилися від продовження робіт, надавши перевагу гелікоптерам.

В останні роки життя Александер Ліппіш переважно мешкав у США. Там, у місті Сідар-Рапідс (штат Айова), він і помер 11 лютого 1976-го. Поховали непересічного конструктора на батьківщині, на кладовищі общини Нонненгорн біля Боденського озера.

Ростислав Мараєв

Фото

 1 – Александер Ліппіш і Готтлоб Еспенлауб (зліва направо) біля дослідного планера Е-2. 1921 рік

2 – Ліппіш (зліва) біля дослідного літака Storch V

3 – Макет ракетного планера Ente із колекції Німецького музею планеризму

4 – Ліппіш з моделями надзвукового літака P.13a та дослідного планера DM-1

5 – Дослідний екраноплан Х-112

6 – Безпілотний розвідник Aerodyne E1