Музейна експозиція поповнилась унікальним і рідкісним Ан-14А «Бджілка»

З величезною приємністю хочемо поділитись з вами мега крутою новиною.

Наша музейна експозиція поповнилась дуже бажаним, унікальним і рідкісним літаком – Ан-14А. Удвічі приємно, що новий експонат з козирним бортовим номером 99, доповнить алею авіаційної історії саме нашого київського КБ імені О.К. Антонова.

Історія даного борту має захоплюючий, місцями драматичний, детективний сюжет. За відносно коротке льотне життя, він не раз змінював місце прописки, якийсь час був на військовій службі, отримав не одну кульову пробоїну, відданий на розтерзання вандалам, знову перевезений на нове місце забуття, звідки раптом безслідно зник, а на одному з архівних інтернет ресурсів невдовзі з’явився останній хронологічний запис – «порізаний на метал».

Проте остання в Україні «Бджілка» виявилась міцним горішком…, але про це згодом. А зараз трохи історії.

Після успішного запуску в серію свого первістка Ан-2, О.К. Антонов взявся за проектування невеликого чотиримістного літака з двома двигунами АІ-14ІР і з надзвичайно високими злітно-посадковими характеристиками (швидкість зльоту і посадки 50 км/г, розбіг 30м). В автобіографічній книзі «Десять разів спочатку» Антонов писав: «Створення літака якому для зльоту і посадки достатньо найменшого майданчика завжди приваблювало мене, оскільки, вирішивши це дуже складне технічне завдання, можна було б різко розширити можливості застосування літака, перетворивши його в дійсно наймасовіший вид транспорту».

У технічній документації ДКБ даний проект значився, як «партизанський», багатоцільовий літак для перекидання в тил ворога невеликих диверсійних груп з 3-х бійців чи вантажу в 600 кг. Також пропонувались і альтернативні варіанти експлуатації літака, в якості санітарного, сільськогосподарського, для аерофотозйомки та інших потреб цивільної авіації. Але особливого інтересу у високоповажних чиновників дана ідея не викликала. Перша відповідь авіаційно-технічної комісії ВПС була короткою: «Цей літак ми будувати не будемо». Проте в реалізації власних планів Антонов був наполегливим і продовжив роботу, все більше вдосконалюючи проект, з кожною новою відмовою. В результаті 14 березня 1958 року на аеродромі Святошино, путівку в життя отримала абсолютно нова унікальна машина, тепер уже на 8 місць з двома двигунами АІ-14 і вражаючим розмахом крила у 22 метри, що було вдвічі більше за довжину літака.

«Генеральний конструктор – Олег Костянтинович Антонов – дуже любив природу, любив щоб ми виконували польоти поза аеродромом: так, щоб літак стояв на березі, а крило над водою висіло…Мені також такі польоти дуже подобались» - пригадував заслужений льотчик-випробувач Юрій Володимирович Курлін. Для підтвердження унікальних льотних характеристик, влітку 1959 року на літаку Ан-14 він виконав переліт по Київській області, здійснивши 68 посадок на вибрані з повітря майданчики на полях та лугах околиць населених пунктів.

Машина вирізнялась високою надійністю конструкції, безпекою польоту у разі відмови одного двигуна і могла виконувати польоти з невеликих ґрунтових, піщаних, галькових та засніжених майданчиків. А модифікація Ан-14Ш з шассі на повітряній подушці могла експлуатуватись з заболочених рівнин тундри, водойм, розмитих водою доріг і злітно-посадкових смуг, що дозволяло літаку базуватись, майже будь-де.
За різними даними на серійному заводі в Арсеньєві було випущено близько 330 літаків Ан-14. На жаль, задум О.К. Антонова про найбільш масове народне аеротаксі залишився нереалізованим, цивільна авіація не прийняла «Бджілку» і майже всі серійні машини потрапили до військових частин, як літаки зв’язку.

Працюючи над створенням «Бджілки» спеціалісти ДКБ Антонова здобули чималий досвід, що стало відправною точкою у формуванні наукової бази проектування машин короткого зльоту і посадки, дозволило в подальшому позбутися низки помилок, виявити несподівані проблеми і визначити шляхи їх вирішення. Черговими етапами розвитку проекту стало створення літаків Ан-14М, Ан-28, Ан-38, С-145a.

Дякуємо за допомогу у написанні статті Олегу Семціву