Переклад статті Сергія Дроздова, командувача Повітряних Сил України у 2015-2021 роках

Ключ до перемоги в небі

Захід має припинити стримувати відправку більш досконалих систем протиповітряної оборони

Сергій Дроздов, льотчик-винищувач, командувач Повітряних Сил України у 2015-2021 роках

Протягом двох місяців весь світ спостерігає за битвою в українському небі.

Президент рф добре усвідомлював, що контроль над небом є ключем до перемоги в Україні. Це дозволяло рф захистити свої сухопутні сили і легко атакувати українські війська з повітря. Ось чому противник прагнув знищити Повітряні Сили України першочергово. 24 лютого, з початку широкомасштабного вторгнення, рф завдала ударів по наших аеродромах і базах протиповітряної оборони, вразивши 25 об’єктів по всій країні.

Перед обличчям цієї навали головне завдання українських Повітряних Сил – не дозволити рф отримати повну перевагу в повітрі. Це надзвичайно складно, адже наш ворог не лише має значно більше літаків і систем ППО, а й переважає за технологічним рівнем.

Ефективна ППО вимагає повного арсеналу засобів на землі та в небі, а Україна розпочала війну з величезними недоліками на обох фронтах. рф мала в шість разів більше літаків, які за бойовими можливостями вдесятеро переважали наші. Більше того, російські винищувачі оснащені сучасними ракетами, на яких реалізовано принцип «пустив та забув». Українські ж винищувачі озброєні ракетами з напівактивним наведенням, що потребує постійного «підсвічування» цілі радаром власного літака. На практиці це дозволяє російським льотчикам після запуску ракети негайно маневрувати. Наші пілоти повинні летіти за ракетою до її потрапляння в ціль, через що піддають себе величезному ризику.

На початку березня, намагаючись задовольнити наш запит на винищувачі для створення більш потужного угрупування за рахунок кількості, союзники висунули ідею передати Україні польські МіГ-29. Ці літаки радянського виробництва були оновлені, щоб відповідати стандартам НАТО. Проте вони мають такі ж застарілі радари та ракети, що й наші.

Важливу роль у запобіганні авіаційним і ракетним ударам відіграють потужні наземні системи ППО. Україна і тут покладається на досить застарілі зенітні ракетні комплекси середньої дальності С-300, БУК М1, створені ще у радянський час. рф використовує набагато потужніші комплекси як С-400 та модернізовані зразки, до того ж у неї набагато більше такого озброєння.

Ось чому з перших днів війни ми просили наших союзників про допомогу в небі. Для ефективного захисту Україні вже сьогодні потрібна принаймні одна ескадрилья сучасних винищувачів, таких як американські F-16 або F-15. Наші пілоти можуть навчитися керувати такими літаками в прискореному темпі до трьох тижнів. І для цього є декілька причин.

По-перше, сьогоднішні екстремальні обставини призвели до надзвичайно високого рівня мотивації. Ми вже бачили, як наші льотчики робили неможливе, захищаючи свою землю від російського агресора. По-друге, багато наших льотчиків засвоїли нові методи практичної підготовки, які я почав впроваджувати під час командування Повітряними Силами. Ці методи дозволяють практиці випереджати теорію, і пілоти дуже швидко почуваються вільно у кабінах нових для себе літаків.

Крім винищувачів, нам потрібні сучасні системи протиракетної оборони. Як мінімум, це ті ж С-400, що використовує противник, а в ідеалі — більш досконалі комплекси, такі як норвезькі NASAMS або американські Patriot.

На жаль, наші партнери досі не надали нічого із озброєння, яке потрібно просто зараз. На Заході не хотіли зайвий раз провокувати путіна, передаючи Україні більш досконалі системи ППО. Західні політики сподівалися, що їхня стриманість призведе до завершення війни шляхом переговорів. Але останні кілька тижнів довели наївність такої позиції. путін прагне продовження війни. Він відмовився від переговорів, його солдати щодня вчиняють все більші звірства, його ЗМІ відкрито закликають до повного знищення України.

Нарешті Світ починає бачити те, що нам відомо з 24 лютого. Єдина надія зупинити цю війну – це український опір. Як більшість диктаторів, путін використовує вашу слабкість і реагує лише на силу. А військова сила вимагає відповідної зброї. Поки що США надіслали нам лише «Стінгери», які мають обмежені можливості і не дозволяють захистити Україну від більшості російських загроз з повітря.
Ми також успішно використовуємо безпілотники для атак на російські війська. На жаль, вони можуть слугувати лише доповненням до винищувачів і ракетних систем, а не їхньою заміною.

Як же тоді українські Повітряні Сили досі тримаються?

По-перше, українські льотчики славляться своєю адаптивністю. Інноваційні методи навчання готують наших пілотів до стратегічного мислення, дозволяють гнучко реагувати на тиск нових обставин і легко освоювати новітні технології. Протягом багатьох років ми проводили спільні навчання з Національною гвардією Каліфорнії - колеги з ВПС США можуть ручатися за навички наших пілотів.
Наступна наша перевага – це мотивація. Ми єдині з побратимами із Сухопутних військ України в рішучості захищати нашу Батьківщину від російських загарбників. Наш патріотизм і самовідданість контрастують з росіянами, які вбивають мирних мешканців і прагнуть вкрасти чужу територію.

Але дозвольте мені бути відвертим. Лише вміння та мотивація не можуть перемогти ворога, який має чисельнішу та оснащену більш сучасною технікою авіацію. Західні лідери аплодують нашим льотчикам і продовжують відмовляти нам у життєво необхідному озброєнні.

У своїх соціальних мережах та в новинних каналах росіяни хваляться, що вони вже створили над Україною заборонену для польотів зону, що українські льотчики більше не можуть піднятися в небо, а наземні засоби ППО знищені. Це неправда — поки що. Але це станеться, якщо наші партнери на Заході не надаватимуть Україні необхідної допомоги, якщо будуть робити вигляд, що ми можемо захищати небо за допомогою лише «Стінгерів» замість того, щоб передати винищувачі та системи ППО великої дальності.

Пряма участь інших країн у цій війні необов’язкова. Наші талановиті й мужні авіатори та спеціалісти ППО готові до боротьби з ворогом. Але ми повинні терміново отримати засоби, необхідні для того, щоб гідно виконати свою роботу.