101 рік української авіації

13 грудня 1917 року Центральна Рада Української Народної Республіки офіційно утворила Повітряний флот. Його командувачем було призначено підполковника-авіатора Віктора Павленка. Йому підпорядкувались інспектори (командувачі) авіації та повітроплавання: перший завідувач усіма справами пов'язаними з літаками, другий — діяльністю повітроплавних частин, які на повітряних балонах здійснювали розвідку і корегування артилерійського вогню.

Формування українських військово-повітряних сил в часи Центральної Ради відбувалось у надзвичайно складних умовах і утруднювалось цілим рядом внутрішніх і зовнішніх факторів, а насамперед — відсутністю у політичного керівництва країни чіткої концепції розвитку Збройних сил в цілому і військово-повітряних формувань зокрема, браком кадрів, незадовільним технічним станом і недостатньою кількістю літаків та іншого авіаційного майна, протидією більшовиків, агресією Радянської Росії та іншого.

Часи Української Держави стали єдиним в історії української авіації 1917–1920 років періодом мирної розбудови. Велось планомірне формування бойових та допоміжних авіаційних і повітроплавних підрозділів, вживались заходи щодо комплектування їх технікою і особовим складом, розгорталось бойове навчання. Зокрема, було утворено вісім корпусних авіаційних дивізіонів, понад 30 авіаційних та кілька повітроплавних загонів. Влітку 1918 року у вказаних підрозділах нараховувалось майже 200 літаків різних типів, в тому числі і важких бомбардувальників.

Військово-повітряний флот Директорії УНР активно використовувався у війні за незалежність у 1919—1920 років. Поряд з бойовими операціями (ведення розвідки, нанесення бомбоштурмових ударів з метою підтримки наземних військ) не менш важливим напрямком діяльності військово-повітряного флоту УНР було здійснення кур'єрських польотів для зв'язку із закордоном. Передбачалось навіть створити цілу мережу регулярних авіаційних ліній, що з'єднали б Україну з іншими країнами. Однак даний план, як і багато інших, так і не був реалізований в повному обсязі.

Найбільшої могутності було досягнуто напередодні наступу українських армій на Київ—Одесу в серпні 1919 року, коли в розпорядженні Директорії було, за деякими оцінками, до 26-ти літаків. Надалі сили авіації УНР поступово зменшувались і восени 1920 року були зведені до єдиного авіазагону — 1-го Запорозького, який нараховував 3-5 літаків. Однак і цей мізерний у кількісному відношенні підрозділ брав активну участь в бойових діях до останніх днів боїв в листопаді 1920 року. Навіть після остаточної поразки у війні за незалежність та інтернування підрозділів армії Директорії в польських таборах, командування військово-повітряного флоту УНР вживало максимальних зусиль для збереження авіаційних підрозділів, сподіваючись на продовження боротьби в майбутньому.

Автор реконструкції:  Т.Штик