Ту-134УБЛ

Учбово-тренувальний літак

На початку 60-х років реактивні літаки почали витісняти поршневі не лише на середньомагістральних, а й на регіональних (ближньомагістральних за тодішньою аерофлотівською класифікацією) лініях. 

Регіональних ліній завжди набагато більше, ніж магістральних, проте пасажиропотоки на них менш інтенсивні. Тому ближньомагістральні  лайнери менші за розмірами, але будуються більшими серіями.

Створити перший радянський ближньомагістральний реактивний пасажирський лайнер спробували спочатку найбільш популярним „творчим методом” у ОКБ Туполєва – максимальним використанням вузлів попередньої конструкції. Для цього всі розміри середньомагістрального Ту-104 зменшили на 20%, і таким чином отримали ближньомагістральний Ту-124, що вперше піднявся у повітря 3 березня 1960 року. Проте спроба виявилася невдалою – літак виявився незручним як для пасажирів, так і для обслуговуючого персоналу, до того ще й нерентабельним.

1 серпня 1960 року вийшла постанова уряду про створення вдосконаленої моделі ближньомагістрального літака зі збільшеною до 56 кількістю пасажирських місць та розміщенням двигунів по боках хвостової частини фюзеляжу. Тодішній Генсек ЦК КПРС Микита Сергійович Хрущов під час візиту до Франції літав на „Каравелі”, і така схема силової установки йому дуже сподобалася: шум двигунів у салоні практично не відчувався. Після повернення Хрущов „надихнув” Туполєва на створення подібної машини.

Останній, як зазвичай, нашвидкоруч зробив її на базі Ту-124. Перший виліт новий лайнер здійснив 29 липня 1963 року, випередивши зарубіжних конкурентів на строки від місяця до року. Проте значна кількість вад спричинила до того, що до експлуатації він потрапив значно пізніше й британського BAC-1-11, і американського DC-9 – лише у вересні 1967 року.

Під час доводки довелося подовжувати фюзеляж, збільшувати площу оперення, встановлювати нові двигуни тощо. Через значний об’єм доробок у листопаді 1968 року літак отримав новий індекс – Ту-134. Його серійне виробництво розпочали теж у Харкові – у 1966-70 роках було побудовано 78 машин. З 1968 року вони пішли також на експорт (до ЧССР та Польщі). Ту-134 був першим радянським літаком, сертифікованим за міжнародними нормами льотної придатності BCAR – польська інспекція видала відповідний сертифікат 9 листопада 1968 року. Ці машини з 1970 року обслуговували перші міжнародні лінії українського відділення Аерофлоту, що з’єднували Київ з Прагою, Будапештом та Віднем. 

Перший політ: 15 січня 1981р.
Екіпаж: 3 чол. 
Двигуни: 2 ТРДД ПНПО Авіадвигун Д-30-11
Tяга, кН 2 х 66.70
Довжина: 41,92 
Розмах крила: 29,01 м
Злітна вага(максимальна): 49000 кг
Максимальна швидкість: 890 км/год
Практична стеля: 11800 м
Дальність польоту: 3000 км
Серійне виробництво: 1981-83 рр. Всього побудовано 90 літаків.